"Iван Франко. Лiтературно-критичнi статтi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

духовенства в такiй околицi, де великоруський елемент мiша║ться з
укра┐нським, де спiвають укр. пiсень, уживають укр. приказок, де попiвна
назива║ться Настя, а симпатичний дяк Софронiй - гарний тип укра┐нця. Потiм
вона кинулася перекладати з французько┐ на росiйську мову i переклала, мiж
iншим, бiльшiсть фантастичних романiв Жюля Верна, казки Андерсена i т. i.
У досить уже пiзнiм вiцi вона вдруге вийшла замуж за помiщика Лобача.
Останнiй ┐┐ твiр, виданий по-укра┐нськи, появився в "Киевской старине"
1902 р.9 п. з. "Чортова пригода". Сей твiр, писаний гарною мовою, хоч i не
такою поетично блискучою, як давнiшi оповiдання, гра║ одначе
щироукра┐нським дотепом i гумором i творить зовсiм доладне закiнчення ┐┐
укра┐нського писання.
Найкраще в ┐┐ писаннях, то без сумнiву ┐┐ мова. При всiй сво┐й простотi
й популярностi вона дуже багата лексиконом i незрiвнянно мелодiйна.
Росiйський критик Венгеров пише10 навiть, що се "мова" нереальна, взята не
з уст справжнього народу, а бiльше спiвуча, черпана з укр. народних
пiсень". Осуд парадоксальний, тим бiльше, що й змiст ┐┐ укр. оповiдань той
сам критик уважа║ так само нереальним. Певно, ║сть деяка
конвенцiональнiсть у ┐┐ способi малювання панiв i пань крiпосникiв, але
малюнки жiнок i дiвчат крiпачок, як укра┐нськi, так i московськi, се
стараннi i глибоко правдивi психологiчнi й соцiальнi студi┐. З простою
красою й нiжнiстю ┐┐ мови й стилю в'яжеться нерозривно ┐┐ нiжна любов до
всiх нещасних i страждущих, а особливо до найбiднiших мiж бiдними, до
жiнок. Вона вмi║ не лише сама вiдчути ┐х горе, але також вiднайти його
основу i дати ┐й простий i ясний вислiв, що сильно хапа║ за серце читача.
Та в тiм чисто лiтературнiм впливi, що сяга║ широко поза межi Укра┐ни й
Росi┐ i вiдбився, прим., у ентузiастичнiй передмовi до англiйського
перекладу ┐┐ "Марусi", лежить менша половина ┐┐ вартостi як письменницi.
Друга, бiльша половина, що ставить iм'я Марка Вовчка в рядi борцiв за волю
й людськi права поневолених народних мас, се те iсторичне значення, яке
мали ┐┐ оповiдання, особливо ж ┐┐ укра┐нськi оповiдання в Росi┐. Росiйська
критика згiдно ставить тi оповiдання обiк найкращих творiв таких
росiйських пропагаторiв еманципацiйно┐ полiтики, як Турен║в ("Записки
охотника"), Григорович ("Антон Горемыка", "Деревня") та ┐х наступники в
50-х роках. I можна сказати, що в рядi тих творiв оповiдання Марка Вовчка
найяснiше i найпростiше зазначують еманципацiйну тенденцiю - не
абстрактними мудруваннями, не зворушливими покликами, а простим, скромним
та сердечним змалюванням щоденних фактiв життя, вiд якого тiльки по довшiм
вчитуванню морозиться кров у жилах.
Ще одна рiзниця заходить мiж ┐┐ укра┐нськими i росiйськими творами. Хто
читав укра┐нського Марка Вовчка, той хоч би який запеклий теоретик,
напевно стоятиме пiд впливом чару й розкiшностi його чудово┐ мови. В
московських творах Марка Вовчка, на дивне диво, зовсiм навпаки: мова
ординарна, безбарвна, неорганiчна мiшанина людово┐ великорусько┐ з мовою
канцелярi┐ та школи, густо пiдсипана укра┐нiзмами, укра┐нськими
поговiрками та пiснями. Так i чу║ш, читаючи тi оповiдання, що вони неначе
переклади з яко┐сь iншо┐ мови, рiдно┐ i натурально┐ мови авторки. Тут у
не┐ i горренднi партиципiальнi конструкцi┐, яких нiколи не побачите в ┐┐
укра┐нських писаннях, i безбарвнi та шаблоновi розмови панiв, а навiть
розмови властивих ┐┐ геро┐нь, крiпачок, не мають того блиску i
колоритностi, що в укра┐нських оповiданнях. Московський стиль ┐┐ сто┐ть