"Iван Франко. Лiтературно-критичнi статтi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Чи треба пригадувати деталi ┐┐ житт║пису?
Вони не скрiзь такi яснi й повнi, щоб ми могли гаразд розумiти ┐┐ життя
й лiтературну появу. З дому Вiлiнська, вона походила з укра┐нсько┐ чи,
може, в польсько-укра┐нсько┐ сiм'┐, про яку не зна║мо нiчого ближче.
Правдоподiбно, й знання укра┐нсько┐ мови вона винесла з рiдного дому*.
Вчилася в пансiонi в Москвi2, жила потiм у якихось своякiв у Орлi, де з
нею познайомився засланий сюди член укр. братства Кирила й Мефодiя, Панас
Маркович, за якого вона й вийшла замуж. В р. 1857 вона посила║ П. Кулiшу
два сво┐ твори для надрукування ┐х у його "Записках о Южной Руси";
прочитавши ┐х, Кулiш наповнився захвату i просив ┐┐ не покидати й надалi
пера й укра┐нсько┐ мови. В р. 1858 вийшов накладом Кулiша перший том ┐┐
"Укра┐нських народних оповiдань"3, яким зараз же припала незвичайна
почесть, що один iз першорядних майстрiв росiйсько┐ лiтератури, Iв.
Турен║в, переклав ┐х на росiйську мову i видав зi сво║ю передмовою4.
Славний росiйський критик Добролюбов присвятив сим оповiданням простору
статтю5, i iм'я "Марко Вовчок" - бо такий був псевдонiм нашо┐ авторки,
сталося голосним на всю Росiю.
Шевченко ще на вигнаннi в киргизьких степах познайомився з ┐┐ творами i
також був у захватi вiд ┐┐ творiв, а особливо вiд ┐┐ поетично┐ мови. "Вона
одна зна║ укра┐нську мову,- писав вiн у однiм листi, - зна║ так, як нiхто
з нас не зна║". Подiбно висловлявся й Кулiш, що "Марко Вовчок випив весь
сок i запах iз цвiтiв укра┐нсько┐ мови". Та Шевченко вiдчув надто високу
суспiльну вартiсть ┐┐ оповiдань i у вiршi "Марку Вовчку" з 1859 р. писав
до не┐:
Господь послав
Тебе нам, кроткого пророка
I обличителя жестоких
Людей неситих.
Вiн жде вiд не┐ оживлення й сво║┐ музи i готов свою вiльну думу назвати
також ┐┐ думою. Соцiально-полiтичний бiк ┐┐ оповiдань, ┐┐ глибока i чиста,
мов сльоза, любов до всiх покривджених i гноблених, особливо до жiнок,
заiмпонували i Турен║ву.
В р. 1859, коли Шевченко прибув до Петербурга, Марiя Марковичка була
вже одною iз звiзд петербурзьких салонiв, покинувши чоловiка, до якого не
верталася бiльше. Побувши якийсь час у Петербурзi, ви┐хала за границю6,
жила декiлька лiт у Парижi, звiдки написала два листи по-укра┐нськи до
одного з галицьких часописiв7 та прегарне iсторичне оповiдання "Маруся",
видане зразу по-французьки, а потiм по-росiйськи*, а в половинi 60-х рокiв
осiла на довший час у Петербурзi8. Тут вiддалася живiй лiтературнiй
дiяльностi на росiйськiй мовi.
Вона друкувала в "Отечественных записках" свiй роман "Живая душа" в р.
1868, "Записки причетника", 1869, "Теплое гнездо", 1873, "В глуши", 1875,
а крiм того написала цiлий ряд коротеньких оповiдань iз крiпацького
побуту, зовсiм схожих i духом, i тенденцi║ю, i стилем з тими, що помiщенi
в укра┐нських "Нар. оповiданнях", тут вона, мiж iншим, малю║ дуже
iнтересний тип дiвчини Катерини, укра┐нки, завезено┐ в Московщину, де
звiльна лама║ться улюблений нею образ Укра┐ни з ┐┐ звичаями й мовою, i се
ламання доводить ┐┐ до тяжко┐ хвороби, пiсля яко┐ вона робиться знахаркою.
п┐ романи загалом слабi i вкучнi, з ви║мком першо┐ частi "Записок
причетника", де живо хоч i без бiльшого артизму змальовано побут