"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора - Гм, та се-то би можна. Але як же нам прожити за той час безроботицi?
- Отож-то, на тото я би гадав зложити таку головну касу. - А жиди змовляться i хлiба не довезуть, схотять нас виголодити. - Ми й куповати вiд них не будемо. Як у нас будуть сво┐ грошi, то собi спровадимо самi з мiста, ще за таншi грошi! - I гада║ш, що з того буде нам помiч, що пiдвисшать платню? - Я гадаю, що мусять, скоро тiлько ми видержимося твердо. - Але таку громаду народа виживити, то треба величезно┐ суми грошей! - Можемо на час безроботицi одну часть людей вiдправити на села або де до мiста, до других фабрик або де, щоби менше було тягару. Та й то, не пориватися до такого великого дiла, поки у нас не буде досить грошей, щоби можна було продержатися хоть тиждень. I заки зачнем, то попереду уладити все порядно, i людей по селах розiслати, i хлiба настарати, i всего. Але то о тiм буде ще час поговорити. Тепер скажiть, чи приста║те на тото, щоби у нас були каси: i частковi, i головна каса? - Приставмо! Приста║мо! - А на тото чи приста║те, щоби двi третини лишалися в часткових касах, а одна третина щоби йшла до головно┐ каси? - Нi, най двi третини йде до головно┐ каси! Волимо давати по два центи, а щоби тiлько нам усiм швидше яка полегкiсть вийшла! - А до головно┐ каси я би гадав вибрати до заряду трьох людей, котрих добре зна║те i котрим можете завiрити. А головна рiч, щоби каса була у такого чоловiка, що ту ма║ яку свою посiлiсть. - Ба, а де ж ту такого найти, коли всi ми зайшлi, бiднi? - Я знаю такого чоловiка - старого Матiя, що у него ту своя хатина. Я частковий касi║р мiг кождого часу прийти i перерахувати, що i вiдки ║ в касi, i оповiстити о тiм сво┐х людей. Два другi при головнiй касi мали би щотиждень ходити по кошарах i збирати грошi. Таким способом усе було би безпечнiше, що нiхто анi не оци ганить нiкого, анi собi грошей не присво┐ть. Чи приста║те на тото? - Приста║мо! Приста║мо! - А де ║ той Матiй? Хочемо видiти его! - закричали деякi, котрi не знали Матiя. Матiй вилiз на камiнь i поклонився громадi. - Ти що за оден? - закричали до нього. - Рiпник, люди добрi. - У тебе ║ своя хата? - Своя не своя, а так, як би своя. Мо║┐ невiстки хата, але вона в службi, не сидить тутка. - А приймешся, щоби у тебе була наша каса i щоби ти мав нам за не┐ давати вiдповiдь? - Як перед богом i сво┐м сумлiнням, так i перед вами. Коли ваша воля на то, я готов послужити громадi. А впрочiм, вас ту з половина зна║ мене. - Зна║мо! зна║мо! - озвалися многi голоси. - Можна покластися на него! - Ну, а кого ж на других касi║рiв вибирати? - питали рiпники. - Вибирайте кого зна║те, а наймiм таких, щоби могли добре бiгати, - сказав Бен╕дьо. - Будь ти! - Нi, я не можу - слабовитий, як бачите, та й занятий надто при роботi, не зможу бiгати. А що зможу, то й без вашого вибору буду робити. |
|
|