"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Гм, та се-то би можна. Але як же нам прожити за той час безроботицi?
- Отож-то, на тото я би гадав зложити таку головну касу.
- А жиди змовляться i хлiба не довезуть, схотять нас виголодити.
- Ми й куповати вiд них не будемо. Як у нас будуть сво┐ грошi, то собi
спровадимо самi з мiста, ще за таншi грошi!
- I гада║ш, що з того буде нам помiч, що пiдвисшать платню?
- Я гадаю, що мусять, скоро тiлько ми видержимося твердо.
- Але таку громаду народа виживити, то треба величезно┐ суми грошей!
- Можемо на час безроботицi одну часть людей вiдправити на села або де
до мiста, до других фабрик або де, щоби менше було тягару. Та й то, не
пориватися до такого великого дiла, поки у нас не буде досить грошей, щоби
можна було продержатися хоть тиждень. I заки зачнем, то попереду уладити
все порядно, i людей по селах розiслати, i хлiба настарати, i всего. Але
то о тiм буде ще час поговорити. Тепер скажiть, чи приста║те на тото, щоби
у нас були каси: i частковi, i головна каса?
- Приставмо! Приста║мо!
- А на тото чи приста║те, щоби двi третини лишалися в часткових касах,
а одна третина щоби йшла до головно┐ каси?
- Нi, най двi третини йде до головно┐ каси! Волимо давати по два центи,
а щоби тiлько нам усiм швидше яка полегкiсть вийшла!
- А до головно┐ каси я би гадав вибрати до заряду трьох людей, котрих
добре зна║те i котрим можете завiрити. А головна рiч, щоби каса була у
такого чоловiка, що ту ма║ яку свою посiлiсть.
- Ба, а де ж ту такого найти, коли всi ми зайшлi, бiднi?
- Я знаю такого чоловiка - старого Матiя, що у него ту своя хатина. Я
би гадав, що найлiпше касу у нього помiстити. I то так, щоби кождий
частковий касi║р мiг кождого часу прийти i перерахувати, що i вiдки ║ в
касi, i оповiстити о тiм сво┐х людей. Два другi при головнiй касi мали би
щотиждень ходити по кошарах i збирати грошi. Таким способом усе було би
безпечнiше, що нiхто анi не оци ганить нiкого, анi собi грошей не
присво┐ть. Чи приста║те на тото?
- Приста║мо! Приста║мо!
- А де ║ той Матiй? Хочемо видiти его! - закричали деякi, котрi не
знали Матiя. Матiй вилiз на камiнь i поклонився громадi.
- Ти що за оден? - закричали до нього.
- Рiпник, люди добрi.
- У тебе ║ своя хата?
- Своя не своя, а так, як би своя. Мо║┐ невiстки хата, але вона в
службi, не сидить тутка.
- А приймешся, щоби у тебе була наша каса i щоби ти мав нам за не┐
давати вiдповiдь?
- Як перед богом i сво┐м сумлiнням, так i перед вами. Коли ваша воля на
то, я готов послужити громадi. А впрочiм, вас ту з половина зна║ мене.
- Зна║мо! зна║мо! - озвалися многi голоси. - Можна покластися на него!
- Ну, а кого ж на других касi║рiв вибирати? - питали рiпники.
- Вибирайте кого зна║те, а наймiм таких, щоби могли добре бiгати, -
сказав Бен╕дьо.
- Будь ти!
- Нi, я не можу - слабовитий, як бачите, та й занятий надто при роботi,
не зможу бiгати. А що зможу, то й без вашого вибору буду робити.