"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Ставайте довкола, зробiть мiсце довкола каменя, - гомонiли рiпники,
обступаючи.
На камiнь виступив Бенедьо. Вiн не привик говорити перед такою великою
громадою i був трохи змiшаний: в руцi обертав свою шапку i позирався на
всi сторони.
- Се що за оден? - закричали з усiх бокiв рiпники.
- От робучий чоловiк, муляр, - сказав Бенедьо.
- Ну, то говори, що ма║ш говорити!
- Я й небагато що маю говорити, - сказав Бенедьо, потроха осмiляючись.
- Я тiлько то хотiв наразi сказати, що кождий i без мене зна║. Бiда нам,
робучим людям. Працю║мо тяжко: ночi недосипля║мо, вдень i вiдiтхнути не
ма║мо коли, мозолi на руках набива║мо: старi ще не злiзли, а вже новi
наросли, - i що нам з того? Кажуть: гiрко заробиш, солодко з'┐ш; а ми чи
багато солодко в'┐мося? Гiрко заробля║мо - то правда, але ще гiршi нашi
вжитки. Та й то бiльше млi║мо голодом, нiж ситостi зазна║мо. Та й ще коби
хоть не збиткувалися над нами, не кривдили, не зневажали нас на кождiм
кроцi! А то самi видите, яка нам повага. Робучий чоловiк у них i за
худобину не варту║!
- Правду говорить, правду говорить! За худобиною, за псом бiльше
стоять, як за бiдним чоловiком! Гей-гей, чи то бог дивиться на тото?
- Та й ще розважте, - говорив далi Бенедьо, - на кого ми працю║мо, хто
з нашо┐ роботи користь ма║? Жиди! Властивцi! Бiдний рiпник сидить по
шiсть, по вiсiм, по дванадцять годин у ямi, в замороцi та смродах,
мучиться, гепа║ та копле штольнi попiд землю, другi робiтники стоять при
корбi, при млинку i крутять, аж ┐м мозок у головi крутиться i послiднi
цомоги з них тягне, а властивцi продають воскп й нафти, i збирають тисячнi
суми, i панують, будують доми мурованi, вбираються та ┐здять в каритах та
бризькають болотом на бiдного чоловiка! I слова доброго вiд них вiн нiколи
не почу║. От на кого ми робимо i яку подяку ма║мо за тото!
- Най ┐х бог покара║ за нашу працю i нашу нужду! - гукнули рiпники з
усiх бокiв.
- Так-то воно так, - говорив далi Бенедьо по короткiм передиху, - що
най ┐х бог покара║. Але то ще хто зна║, чи бог схоче ┐х покарати, чи нi, а
по-друге, хто зна║, чи нам вiд того буде легше, як ┐х бог покара║. А ту
видимо, що бог якось бiльше любить нас карати, нiж ┐х! От i тепер покарав
бог нашi села голодом, а ту, в Бориславi, жиди принялися й собi ж нас
карати: плату вменшують щотиждень, i ще як хто поважиться допоминатися, то
ганьблять у очi: "Iди собi, - кажуть, - коли тобi кривда, я десять найду
на тво║ мiсце за таку саму плату". То погадайте ж собi самi, що ту нам
поможе - здаватися на кару божу! Я гадаю, що лiпше так робити, як говорять
нашi люди: бога взивай, а рук прикладай. Кара божа - каров божов, а нам
треба собi братися докупи i радитися, як би ту власним заходом з бiди
вигарматися.
- Ба, в тiм-то й штука! Як вигарматися, коли ми бiднi i помочi нiвiдки
не ма║мо? - крикнули робiтники.
- Ну, я на тото наказу не можу дати нiякого, - сказав Бенедьо, - але
коли би ваша воля послухати, то я сказав би вам, яка о тiм моя гадка.
- Говори, говори! Слуха║мо! - загули рiпники.
- Ну, коли говорити, то буду говорити. Правду ви кажете, що помочi нам
нiвiдки не надiятися, бо хто ж нинi хоче помагати бiдному робiтниковi, а