"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

була немов знаком, за котрим швидко по собi слiдувало бiльше подiбних
случа┐в. За кождою вiсткою о подiбнiм случа┐ росло завзяття i вiдвага
рiпникiв. Вони вже прямо в очi всяким касi║рам, надзiрцям та контролерам
почали нахвалятися, що не будуть довше терпiти над собою кривди. Страх
почав падати на всякi п'явки людськi. А коли одного дня пронеслася по
Бориславi чутка, що коли один надзiрець несправедливо зарахував якусь
високу кару рiпниковi, а касi║р при виплатi хотiв йому потрутити тоту кару
з платнi, то рiпники пiдняли при касi великий крик i гамiр, почали жадати
перед себе надзiрця, щоби витолкувався, за що се таку кару наложив на ┐х
товариша. Надзiрець сховався десь, касi║р жартом, щоби ┐х позбутися,
сказав ┐м: "Iдiть i шукайте його, а як знайдете, то приведiть його сюда за
вухо!" Рiпники з оглушаючим криком кинулися на всi боки i по хвилi найшли
надзiрця, почали з ним шарпатися i таки силою, справдi за вуха, притягли
його до касi║ра, розумi║ться, привели потовченого, подряпаного i з
понадриваними вухами. I хоть кiлькох рiпникiв за те арештовано i заперто в
громадськiм арештi, то прецiнь мiж рiпниками вiсть тота наробила великого
голосу i шуму, а на жидiв кинула чималий пострах. Рiпники того самого-таки
вечора величезною юрбою, пiд проводом братiв Басарабiв, пiшли до
бориславського вiйта i випросили у нього на волю всiх арештованих, - i
величезний смiх радостi пiшов помiж робiтниками. Пiснi i погрози загули по
вулицях Борислава, увiльнених спроваджували вiд шинку до шинку i по┐ли, i
по тисячу разiв допитували ┐х, як то вони провадили надзiрця за вуха до
каси.
Поки гула п'яна радiсть по вулицях Борислава, в убогiй Матi║вiй хатинi
сидiли побратими i радилися, що дiяти. Всi годилися на те, що тепер пора,
що треба взятися до дiла.
- Скликати збiр! Скликати збiр! - говорили всi.
I урадили, не видаючи свого побратимства, скликати збiр усiх рiпникiв
за Бориславом на толоцi. В недiлю по хвалi божiй мали там усi зiйтися на
нараду.
Мов громова iскра, так пронеслося на другий день з уст до уст, вiд ями
до ями, вiд кошари до кошари, вiд нафтарнi до нафтарнi не чуване досi
слово:
- В недiлю по хвалi божiй! На толоку коло Борислава! Нарада! нарада!
нарада!
Нiхто не знав, що се буде за нарада, над чим будуть радити, хто
склика║? Та й нiхто й не питався о то. Але всi почували, що се буде велика
хвиля, що вiд не┐ много буде залежати, - i всi покладали великi, хоч i
неяснi, ожидания на тоту хвилю. Нарада! Нарада! Нарада! Се слово, мов'
чари якi, прояснювало вив'ялi збiдованi лиця, крiпило мозолистi руки,
напростовувало здавна похиленi плечi. "Нарада! Наша нарада!" - неслося то
голосно, то шепотом по всiх закутках, i тисячi серць з нетерплячкою
билися, дожидаючи недiлi i наради.
З нетерплячкою ожидали ┐┐ й нашi побратими, а особливо Бенедьо i
Андрусь Басараб.
Х
Буря збиралася над Бориславом - не з неба до землi, але з землi проти
неба.
На широкiм болонню, на бориславськiй i банськiй толоцi, збиралися
грiзнi хмари: се рiпники сходилися на велику робiтницьку раду. Всi цiкавi