"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

для них.
Зато яке життя, який рух пiшов тепер у невеличкiй хатi край Борислава,
де жили Матiй i Бенедьо. Щодень вечорами приходили побратими, по два, по
три, розповiдали, як iде дiло, як приймають рiпники ┐х слова, як
домагаються ради, як виступають проти жидiв. Наради тривали не раз досить
довго, i перед очима наших знакомих чимраз яснiше виднiлася дорога, котрою
далi треба ступати. Ще в самiм початку, коли нашi побратими рiшили
вербувати до свого побратимства широку громаду бориславських рiпникiв,
вони цiлi два вечори нараджувалися над тим, як се почати, щоби й найлегше
доказати свого, i не звернути передчасно на себе увагу. Тодi ще в живiй
пам'ятi були переслiдування i арештування полякiв - учасникiв повстання
1863 p. , i деякi побратими виразили свiй страх, щоби в разi викриття
полiцiя не насiла на них i не обвинила ┐х о який бунт, - а в такiм разi i
вся робота пропала би за нi за що. Вкiнцi Бенедьо порадив так: в першiм
початку пiддавати робiтникам сво┐ думки немов збоку, случайно, повiльно, а
уперто, в кождiй розмовi, будити у всiх почуття свого бiдного, нужденного
положення i заразом показувати всiм в дальшiй далечинi можнiсть поправи.
Таким способом, - говорив Бенедьо, - мiж людьми прокинеться неспокiй,
роздразнення, бажання поправи, - одним словом, витвориться серед маси
рiпникiв напруження, котре, зручно пiддержане i побiльшуване, дасться у
вiдповiднiй хвилi повернути раптом i з великою силою в дiло. Тота рада
дуже вподобалася всiм побратимам, i вони прирекли за нею поступати. Не
пройшло й двох недiль, а цiль тота була майже вповнi осягнена. Робiтники
по роботi юрбами ходили по Бориславi, гомонячи та нараджуючись; шинки
пустiли чимраз бiльше, а роздразненяя i несупокiй мiж народом чим далi
змагалися, i нетерпеливi побратими чимраз голоснiше домагалися, щоб уже
раз виступити ┐м одверто i взяти на себе провiдництво в широкiм
робiтницькiм руху. Але Бенедьо, а за ним i брати Басараби стояли на тiм,
що треба ще трохи пiдождати, поки вище i бурливiше не битимуть хвилi
робiтницького роздразнення.
А хвилi тi, двиганi правдивою нуждою i притиском, пiддуванi зручно
пекучо-правдивими словами побратимiв, били чимраз вище i бурливiше.
Простий чоловiк - ворог усякого довгого думкування та мiркування. Правда,
власним розумом не швидко вiн доходить до ясно┐ оконечно┐ думки, томиться
довго засiвшою йому в голову гадкою, - але коли вона усядеться i
проясниться у нього, зложиться в оконечний, твердий i ясний образ, - тодi
вже йому не до забавки, не до мiркування, тодi вiн усею силою свойого
║ства преться зробити думку свою дiлом, тодi конечна боротьба мiж ним а
противниками його мислi. От так само було й тут. Бачилось би, i невелика
рiч чоловiковi, терплячому щоденну нужду та кривду, прийти до почуття то┐
нужди i кривди, - а прецiнь як пiзно прийшли до того почуття бориславськi
робiтники! I бачилось би, що такого великого в тiм почуттi, самiм
безвiдраднiм та сумнiм! А мiж тим якого несупокою наробило, яку бурю
пiдняло воно в головах усiх робiтникiв! I швидко з безвiдрадного та
сумного чуття виродилося грiзне завзяття, мимовiльна дружнiсть i
непокiрливiсть сво┐м кривдникам. Вiд слiв почало доходити до дiл. От
одного дня пронеслася по Бориславi вiсть, що там а там робiтники
потурбували в якiмось завулку касi║ра, котрий замiсть звичайних двох
центiв положив собi був брати у робiтникiв по чотири центи "касi║рного"
вiд одно┐ шахти, то ║сть вiд одного 12-годинного робучого дня. Тота вiсть