"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

журився сам про себе, якимось чудом вродилася дружнiсть i спiвучастя всiх
за одним, одного за всiми. Ненастанна, жива обмiна думок, почуття власно┐
недолi, змiцнене i пiднесене почуттям недолi других, виродило тоту
дружнiсть. Скоро тiльки жид причепився несправедливо до робiтника, почав
нi з сього нi з того лаяти та ганьбити його, - вся кошара обрушувалася на
жида, притишувала його то лайкою, то насмiхами, то погрозами. При тижневих
виплатах почалися тепер чимраз бурливiшi та грiзнiшi крики. За одним
покривдженим вступалося десять товаришiв, до них не раз прилучувалося ще
других десять з других кошар, i всi вони юрбою ввалювалися до канцелярi┐,
обступали касi║ра, кричали, допоминалися повно┐ виплати, грозили i,
звичайно, ставили на сво┐м. Жиди зразу кидалися, кричали, грозили й собi
ж, але, видячи, що рiпники не уступають i не пуджаються, але, противно,
чимраз бiльше роз'ятрюються, уступали. Вони наразi ще не признавалися самi
собi, що положення стало вже не те i може статися грiзне, - вони ще, а
особливо дрiбнi i великi властивцi, походжали собi гордо по Бориславу,
спишна позирали на робiтникiв i радiсно затирали собi руки, чуючи, що
голод по селах змага║ться, видячи, що людей з кождим днем бiльше прибува║
до Борислава. Ще вони й не подумували нi о чiм, як тiлько о сво┐х
спекуляцiях, ще й не снилося ┐м, що робiтники можуть яким-небудь способом
перебуркати ┐м ┐х плани i допiмнутися серед то┐ погонi за золотом також i
свого кусника. Ще вони спали спокiйно i не чули чимраз голоснiшого гомону
внизу, не чули понуро┐ духоти в воздусi, котра звичайно заляга║ перед
бурею.
I ско┐лася тота важна перемiна серед бориславських робiтникiв
несподiвано швидко. Аж самi нашi знакомi побратими, котрi дали перший
товчок до то┐ перемiни, аж самi вони здивувалися, видячи, яким голосним
вiдголосом лунають по Бориславу ┐х слова. Навiть самi недовiрливi з-помiж
них, котрi нерадо глядiли на перемiну в цiлях i роботi побратимства,
навiть брати Басараби, видячи, як пильно хапають рiпники ┐х слова i як
живо розвивають ┐х далi по-свому, почали щирiше приставати до нового руху.
Вони видiли, що Бенедьо i Стасюра праду говорили, кажучи, що треба вийти з
дотеперiшнього тiсно-кружкового побратимства i понести сво║ слово i свою
думку мiж широку громаду, а тепер переконалися, що серед то┐ громади грунт
добре приготований пiд засiв такого слова i що слово тото через розширення
в громадi не то що не стратить нiчого, але, противно, набере велико┐ сили.
Впрочiм, брати Басараби, а за ними й деякi другi завзятiшi побратими, не
ставали оконечно на тiм, що радив Бенедьо, а думали так, що коли б не
вдалася Бенедьова рада (а в ┐┐ удачу вони й тепер ще мало вiрили), то тодi
можна буде повернути цiлу величезну силу збентежено┐ робiтницько┐ громади
на iнше дiло - на те дiло, для котрого вони в першiм початку зав'язали
сво║ побратимство. Тому-то вони по довшiй розвазi не тiльки не банували на
Бенедя за те, що сво┐ми радами вiдвiв побратимство вiд його первiсного
напряму i попровадив його за собою по iншiй стежцi, - а противно, вони
були йому вдячнi за те, що, мимо сво║┐ вiдомостi, вiн прийнявся ║днати для
┐х цiлей бiльшу силу i прийняв на себе провiдництво туди, куди вони досi
не осмiлювалися ступити. Вони, прото, взялися щиро працювати для
Бенедьових думок, знаючи, що коли б удалося тi думки вповнi перевести, то
по дорозi зробилось би й те, чого вони бажали; а коли не вдасться
Бенедьова думка, то сповнення ┐х первiсно┐ цiлi буде тодi ще певнiше.
Значиться, сяк чи так, а Бенедьо, працюючи для всiх робiтникiв, працював i