"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

нужденна i який ратунок можливий. I складки збирати. Я гадаю, щоби кождий
збирав мiж сво┐ми знакомими, а назбиране щовечора вiддавав головному
касi║ровi, котрого ту нинi треба вибрати.
- Добре, добре, треба вибрати касi║ра! - гукали всi. - Ану, кого би ту
на касi║ра?
Радили то сього, то того, вкiнцi стало на тiм, що нема лiпшого касi║ра,
як Сень Басараб.
- Що, - сказав неприязно Сень, почувши се, - я мав би бути вашим
касi║ром? Нiколи! Я вiднинi й зовсiм не хочу належати до вас! Анi я, анi
мiй брат.
- Не хочеш належати? А то чому? - скрикнули всi.
- Бо ви зступа║те з то┐ дороги, на котру раз стали при здоровiй
застановi. Я сво║┐ дороги не попущуся!
- Але хто ж яку дорогу змiня║? - сказав Андрусь. - Ту зовсiм нiчого не
змiня║ся!
- Що? I ти з ними? - вiдповiв понуро Сень.
- Такi з ними!
- А присягу забув?
- Нi, не забув.
- А ногами топчеш, хоч i не забув.
- Не топчу! Послухай лишень i не фурiячся! I Андрусь приступив до нього
i почав щось стиха говорити йому до вуха, що зразу, бачилося, не припадало
йому до смаку. Але чим далi, тим бiльше випогоджувалося Сеневе лице, i
вкiнцi майже радiсно скрикнув вiн:
- А, коли так, то добре! А я, дурний, i не догадався! Здоровi,
побратими, буду вашим касi║ром i надiюсь, що не пожалу║теся на мене!
- А тепер ще одно, - сказав сильним, радiсним голосом Бенедьо, котрий
нинi раптом з звичайного побратима став немов головою i провiдником усiх.
- Побратими-товаришi! Ви зна║те, я простий робiтник, як усi ви, вирiс в
бiдi i нуждi, - бiдний мулярський помiчник, i бiльше нiчого. Несподiвано й
непрошено впала на мене жидiвська ласка, i мене Гаммершляг поставив
майстром, а далi й будовничим коло ново┐ нафтарнi. Дякувати му не маю за
що, бо я го не просив о ласку, а тiлько йому ж з того користь, що не
потребу║ окремо будовничого платити. А менi да║ по три ринськi денно, - як
на мене, бiдного робiтника, то се сума дуже велика. У мене в Дрогобичi
бiдна стара мати, - ┐й мушу пiслати щотижня часточку з свого зарiбку,
нехай два ринськi, другi два ринськi спотребую через тиждень для себе, -
значиться, лиша║ся за кождий тиждень ще штирнадцять ринських. Усе те я
обiцяюсь давати до нашо┐ каси!
- Гурра! - закричали побратими. - Най жи║ побратим Бенедьо!
- Я також обiцяю по ринському на тиждень!
- Я по п'ять шiсток!
- Я по п'ять шiсток!
- Ось мо┐ три шiстки!
- Ось мо┐!
- Ось мо┐!
Бенедьова бесiда, а ще бiльше його приклад розбудили у всiх запал i
охоту. Сень Басараб туй-таки зiбрав на початок дещо грошей, а Прийдеволя,
котрий знав крихiтку письма i котрого Сень упросив собi за помiчника,
попризначував столярським оловцем на куснику бiбули з тютюну, що хто дав.