"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

оден одинокий робiтник не всто┐ть, а всi як зберуться докупи, то, певно,
борше зможуть устояти.
- Зможуть устояти? - вiдозвався знов невiрний Сень. - Рад би я знати,
як зможуть устояти? Чи всилують жидiв, щоби бiльше за роботу платили, чи
що?
- А що ж, не могли би всилувати? - пiдхопив живо Бенедьо. - Ану, якби
так усi змовилися i сказали: не пiдемо робити, поки нам плата висша не
буде? Що би тодi жиди зробили?
- А! А й справдi! От гадка добра! - скрикнули побратими в один голос.
Навiть Андрусеве лице трохи роз'яснилося.
- А що би зробили, - вiдповiв Сень, - напровадили би з усiх свiтiв
нових робiтникiв, а нас би нагнали.
- А якби ми стали лавою, i не пустили тих нових, i просили ┐х, щоби
заждали хоть доти, доки наша справа не вигра║? Мож би в такiм разi
повисипати сво┐х людей i по околичних селах, щоби там оголосили: до такого
а такого часу не йдiть нiхто до Борислава, поки наша вiйна не скiнчиться!
- Гурра! - закричали побратими. - То ми рада! Вiйна, вiйна з жидами i
здирцями!
- Ну, i я гадаю, що така вiйна лiпша, нiж усяка друга, - говорив далi
Бенедьо, - раз тому, що то вiйна супокiйна, безкровна, а по-друге, й тому,
що можемо пiдняти ┐┐ зовсiм одверто i смiло, i нiхто нам за ню нiчого не
може зробити. Кождий, скоро що до того, може сказати: не йду на роботу, бо
замало платять. Заплатять тiлько й тiлько, то пiду, та й годi.
Радiсть побратимiв була дуже велика, коли почули тоту раду, а й сам
Бенедьо тiшився не менше вiд других, бо тота рада прийшла йому до голови
зовсiм несподiвано, в жарi суперечки з Сенем Басарабом.
- Ба, добре ти кажеш: вiйна, перестати робити! Але хоть би й усi
пристали на тото, то скажи ти менi. будь ласкав, з чого вони будуть жити
за той час безроботицi? Адже тяжко й погадати, щоби богачi зараз першого
дня та пом'якли i згодилися добровiльно давати нам бiльшу плату. Може,
прийдеся сидiти без роботи й тиждень або й ще довше, ну, то з чого тодi
виживити тiлько народа?
Закид був справдi важкий, i лиця робiтникiв знов посумнiли, ┐х
свiжорозбуджена надiя на таку новiтню вiйну i побiду над багачами була ще
дуже слаба i непевна i зараз за першим закидом почала блiднути.
- Отже ж то на те треба зробити складки, щоби забезпечитися на таку
пригоду. Аж якби з тих складок набралася вже сума порядна, така, щоби
вистачила, возьмiм, на тиждень або на двi недiлi, то тодi мож робити
змову. Розумiвся, тих, котрi би не хотiли належати до змови i йшли вiдтак
на роботу, тих зараз, чи по волi, чи по неволi, за карк та й фуч з
Борислава, най не псують нам дiла. Так само пiд час безроботицi могли би
нашi-таки люди найматися де на iншу роботу - до лiсу, до тесельки, або де,
тiлько щоби не до нафтових робiт. Таким способом ми швидко зламали би тоту
жидiвську пиху i добилися певно лiпшо┐ плати.
- Добре говорить! Так треба робити! Добра рада! - вiдзивалися рiпники.
Почався живий гамiр в хатi, всi нахвалялися, що прикрутять жидiв-дерунiв
нога попри ногу, кождий давав сво┐ ради i не слухав чужих, кождий
доповнював i лицював Бенедьову думку, прикроюючи ┐┐ до сво║┐ вподоби. Один
тiльки Сень Басараб сидiв мовчки на сво┐м мiсцi i з жалем дивився на тоту
рухливу громаду.