"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Е, але як же ж ┐х вiднайти, тих, що тодi почали зо мною бiйку? Я ┐х
зовсiм не знаю i не мiг опiсля нiколи пiзнати.
- I я ┐х не знаю, та й не звертав на них тодi уваги. Але, може,
Стасюра? Менi зда║ся, що з одним вiн щось говорив тодi.
- Господи боже, - знов би було огниво бiльше! Знов близше до доказу. Та
й ще хто зна║, що визнали би тi рiпники! Ходiм, Андрусю, ходiм до Стасюри!
Швидко зiбрався i обувся Матiй, живо повертався пiд впливом нового
проблиску надi┐, немов разом десять лiт скотилося з його плечей. Так
глибоко в серцi того старого, горем з давнiх лiт битого чоловiка вкорiнена
була любов до ║диного близького йому чоловiка, так гаряче бажав вiн, щоби
правда про його та║мну погибель вийшла на свiтло денне!
Бенедьо сам остався в хатi по виходi обох побратимiв. Вiн сидiв i
думав. Не процес займав його в цiлiм тiм дiлi, - хоть, розумi║ться, i
процесовi вiн бажав доброго виходу. Його найбiльше занимало оповiдання
Матiя про бiйку людей з жидами i про крик небiжчика Максима: "Виженiть
жидiв з Борислава!" "А що, - думалось йому, - чи й справдi се було б
добре, якби вигнати жидiв? Поперед усего: куди ┐х вигнати? Пiдуть на другi
села, i там почнеся то само, що ту дi║ся. А подруге: самi не пiдуть, а що
ту надерли грошей, заберуть з собою i в других мiсцях повернуть на то
само, на що ту повертали. Нi, се не врату║ робучих людей!"
Пiзненько вночi вернув Матiй додому. Вiн був дуже змiнений проти
попереднього: веселий, говiркий. ┐х надi┐ на Стасюру оправдалися. Одного з
тих, що завели були в шинку бiйку з Матi║м, Стасюра справдi знав, прочi
були з того самого села, що й тот один, - але всi вони вже вiд трьох лiт
не робили в Бориславi i сидiли на господарствi. Андрусь Басараб i Стасюра
готовi були свiдчити в судi. Тож i рiшився Матiй завтра-таки йти до
Дрогобича до адвоката i зарадитися його, як i що дiяти.
- Ну, тепер не уйде, чень, той злодюга Мортко! - приговорював Матiй. -
Тепер ми його за руки й за ноги такими доказами обкрутимо, що й сам не
отямиться! Хоть то нiби пан бiг не каже бажати другому лиха, але такому
злодi║вi, бачу, не грiх бажати не то лиха, а й усякого безголов'я! З таким
побожним бажанням Матiй i заснув.
VIII
Звiльна, важкою ходою повзли одностайнi робучi днi в Бориславi. Бенедьо
працював цiлими днями при сво┐й фабрицi, витичував плани будинкiв,
заправляв робiтниками, наглядав за вчасним довозом цегли, камiння, вапна i
всього потрiбного, - а при всiм тiм обходився з робiтниками так
побратерськи, так щиро та приязно, немов хотiв на кождiм кроцi показати
┐м, що вiн ┐м рiвний, ┐х брат i такий же бiдний робiтник, як усi вони,
немов хотiв перепрашати ┐х за те, що оце не по сво┐й волi став над ними
наставником. А вечорами, по роботi, вiн не раз до пiзньо┐ ночi ходив у
важкiй задумi по болотистих улицях Борислава, заглядав до брудних шинкiв,
до тiсних хат та комiрок, де жили робiтники, заходив в бесiду з старими й
ма-лими i розпитував ┐х про ┐х життя й бiдування. Тяжко ставало йому, коли
слухав ┐х оповiстей, коли дивився зблизька на нужду i погань ┐х життя, але
ще тяжче ставало йому, коли бачив, що коштом то┐ нужди i поганi збагаченi
жиди гордо ┐здять в пишних повозах, строяться в дорогi шати i бризкають
болотом на темну похилену товпу.
Звiльна, важкою ходою повзли днi за днями, i життя в Бориславi для
робучих людей ставало чимраз тяжче i тяжче. Здалека i зблизька, з гiр i з