"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- не тямлю нiчого. Все затьмарилося в мо┐й головi.
Я прокинувся в хатi, на постелi. Марта коло мене сидить i плаче.
- А що, де Йван? - се було мо║ перше питання.
- Нема.
- Але чень же був дома?
- Не був.
Дивлюся я, вона така змарнiла, стурбована, що тiлько снасть ║┐. Що за
нещастя?
- Але ж я, - кажу, - вчора вечiр видiв его. Вона всмiхнулася крiзь
сльози i похитала головою.
- Нi, - каже, - ви вчора вечiр нiяк не могли його видiтп. Ви вчора
вечiр лежали ось ту без пам'ятi.
- А що ж, то нинi не вiвторок? - спитав я.
- .Нi, нинi вже п'ятниця. Ви вiд понедiлка ночi лежите осьде як
мьртвий, у горячцi та манколi┐.
- А Iвана не було вiдтодi?
- Не було. Вже куди я не ходила, кого не розпитувала, - нiхто не зна║,
де вiн i що з ним.
- Але ж я го в понедiлок видiв у шинку. Марта нiчо па то, тiлько
здвигнула плечима i заплакала. Певно, бiдна, подумала собi, що се менi
так з перепою привидiлося.
- Але ж аби-м так свiт божий видiв, як-║м його я видiв достотку сво┐ми
очима!
- Ба, та-бо якби вiн був тодi в Бориславi, то був би прийшов додому, -
сказала Марта.
- От тож-то й менi дивно. А в Тустановичах був, не зна║ш?
- Був. Я ту розпитувала тустанiвських парубкiв. Був, кажуть, згодив
поле з хатою i вечором забавився на могоричi геть поза пiвнiч. Там-таки й
ночував, а в понедiлок пiшов перед полуднем, щоби в Бориславi взяти вiд
жида грошi. Тiлько всего я могла дiзнатися.
Менi немовби клин у голову вбив. Хоть який я був ослаблений i збитий на
всiм тiлi, треба було вставати, рушатися, розвiдувати. Але що з того?..
- А як, - питаю Марти, - не зна║ш, чи дав завдаток на грунт в
Тустановичах?
- Не знаю.
- Га, то треба пiти до жида, спитатися, чи вiдобрав вiн вiдтам грошi. I
так нинi виплата. Коли вiн узяв грошi, то, може, пiшов з ними назад до
Тустанович або до Дрогобича.
Пiшли ми обо║ до канцелярi┐ Германа Гольдкремера, - ми в него робили.
Пита║мося. Той до книжки... "Взяв ваш Iван Пiвторак грошi". - "Коли?" - "В
понедiлок вечором". От тобi и на! Полiз я до Тустанович, питаю: завдатку
не дав, вiд понедiлка не був, хоть обiцяв, що прийде найдалi в вiвторок з
полудня. Дивуюся, що такого? Чи згода зiрвана, чи що? Я розповiдаю, що
грошi вiд жида взятi i що нема нi грошей, нi Iвана. Нiхто нi о чiм не
зна║.
Iду я до Дрогобича, питаю де в яких знакомих:
нiхто 'не видав Iвана. Пропав неборак. Анi слiду нема. Питаю Мортка, де
вiн подiвся з шинку i що там робив. "Нi, - каже, - неправда тому, я й на
очi не видав Iвана. Ти, - каже, - п'яний був, серед бiйки тобi рiдна
бабуня привидiлася, а тобi здавалося, що то був Iван". Починаю