"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

розмовляла з Германом.
- Фу, добре, що-м розв'язалася з ним! А бiда моя, що нiчого не скрию на
лицi, така натура погана. Зараз старий бiс догадався. Але чекай, чорта
з'┐ш, поки вiд мене правди дiзна║шся!.. - Вона сiла вiдтак на софу,
отворила лист i почала читати, звiльна слебiзуючи грубi, недбало намазанi
букви.
Вiд ви┐зду Германа до Львова справдi нове життя зачалось для Рифки.
Несподiваний поворот сина, та й ще в такiм незвичайнiм способi
подiйствував на не┐, як набiй електрично┐ батерi┐. Мов безумна з радостi,
вона по вiдходi Готлiба бiгала по покоях, без думки i без цiлi
переставляла крiсла та столи, цiлувала Готлiбiв портрет, мальований в його
шкiльних часах, i ледве-ледве утихомирилась. Але хоть i вспоко┐лась на
вид, то все-таки в нутрi ┐┐ кипiло та клекотiло, кров плила живiше, ┐┐
розбуджена фантазiя блудила та носилася летом ластiвки, стараючись
розгадати, де то тепер ┐┐ син, що робить, коли i як побачиться з ним.
Ожиданка день поза день держала ┐┐ в напруженнi. Вона турбувалась, вiдки
добути для Готлiба грошей, радувалась, коли вiн часом в сво┐м вуглярськiм
уборi прибiгав до не┐, розпитувала його, як вiн жи║ i що дi║, але Готлiб
такi питання збував усе двоматрьома словами, загрожуючи зато матiр, щоб
мовчала о нiм перед вiтцем i перед усiми та щоб старалася для нього о
грошi. I в тiм ненастаннiм напруженнi та роздразненнi найшла Рифка те,
чого не ставало ┐й досi, - найшла заняття, найшла невичерпаний предмет до
працi думок - i ожила, похорошiла.
Частенько Готлiб, замiсть щоб мав прийти сам, присилав листи. Тi листи,
хоть короткi i нескладнi, були новим предметом заняття i роздумування для
Рифки. Вони тим були цiннiшi для не┐, бо слово, написане, оставалось на
паперi, було раз у раз мов живе перед нею, вона могла читати i
перечитувати Готлiбовi листи по тисяч разiв i все находила в них чим
любуватися. Тi листи вона вiдбирала i читала з такою дрожжю, з таким
зрушенням, як молодi дiвчата вiдбирають i читають любовнi листи. Потреба
любовi i сильних зрушiнь, невдоволена в молодих лiтах а розвита аж до
нервово┐ гарячки пiзнiшим життям в достатку а без дiла, виливалася тепер,
мов довго здержуваний потiк, котрий вкiнцi здужав розiрвати греблю.
- Що то вiн тепер пише, голубчик мiй? - шептала Рифка, отворивши лист i
напуваючись ще перед читанням розкiшною ожиданкою, I вiдтак зачала
пiвголосом читати, зупиняючись та з труднiстю розбираючи слова:
"Мамцю! Грошей маю ще досить, - треба ми буде аж на другий тиждень. Але
не о тiм хотiв би я нинi вам написати. Чув-║м, що тато мають при┐хати.
Пам'ятайте, не виговорiться, бо я готов наробити велико┐ бiди. Але й не о
тiм хотiв би я вам нинi написати. Розповiм вам щось цiкавого. Часу тепер
маю досить, ходжу собi куда хочу улицямп, полями. Зна║те, оногди побачив я
на проходi дiвчину, - вiдколи жию, не видав тако┐. I ще не знаю, чия вона.
Куди йшла, я слiдком за нею, а тремтiв цiлий, як у горячцi. I нараз на
скрутi щезла, - кiлька домiв великих та пишних обiч, не знаю, в котрий
увiйшла. I вiд того часу сам не знаю, що зо мною сталося. Ходжу, мов сам
не свiй, все вона менi привиджу║ться i в снi, i наявi. Я вже рiшився,
скоро ┐┐ другий раз побачу, приступити просто до не┐ i питати ┐┐, чия
вона, але досi ще не удалось менi бачити ┐┐ другий раз. Все ходжу тою
вулицею, на котрiй менi щезла з виду, гляджу у всi вiкна, але дарма, - не
показу║ся. Коби-м хоть знав, у котрiм домi вона жи║, то би-м питав сторожа