"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

багатiм строю, - все те дивно вiдбивало вiд нужденно┐ подоби окружаючого
краю i народу. Але, певно, вигляд ┐дучого пана i його повозу не був в
бiльшiй суперечностi з виглядом занидiлого, голодною смертю мручого
Пiдгiр'я, як суперечнi були думки i замисли того пана з думками, пануючими
довкола, висячими, немов у воздусi, над тими бiдними селами. Тут
безпомiчна розпука, чувство безвихiдно┐ загибелi, напiвнесвiдоме бажання
хоч як-небудь i чим-небудь продовжити ще хоч на кiлька день те нужденне,
мучене життя, а там... Що за думки, що за замисли ро┐лися та снували в
головi ┐дучого пана, - сього кождий легко догада║ться, скоро пiзна║, що
той пан - наш давнiй знакомий, Герман Гольдкремер, i що вiн по довшiм
побутi у Вiднi й у Львовi верта║ оце до Дрогобича. Вид безмiрно┐ нужди та
погибелi доокола навiвав на нього вдоволений, ситий супокiй, трохи не
радiсть. "Се для мене робиться! - думалось йому. - Сонце - то мiй вiрний
отаман. Висушуючи тi поля, висисаючи всi живi соки з землi, воно працю║
для мене, воно згонить дешевих i покiрних.. робiтникiв до мо┐х ям, до мо┐х
фабрик!" А тих покiрних та дешевих робiтникiв тепер якраз треба було
Германовi якнайбiльше, бо тепер вiн уложив нове блискуче i велике
предприняття, котре мало його видвигнути ще вище по драбинi багатства.
Але щоб докладно i вiрно оцiнити всi чуття i мислi Германа при поворотi
до Дрогобича, треба нам розповiсти, що дiяв i чого зазнав вiн послiднiми
часами, вiдколи ми бачили його при закладинах у Гаммершляга, а вiдтак в
його домi, де несподiвано дiйшла до нього страшна i потрясаюча вiсть о
тiм, що син його Готлiб щез кудись без слiду.
Крайн║ розстро║ний i приголомшений на дусi Герман ┐хав до Львова, щоб
розвiдатись докладно, що сталося з його сином. Вiн бився з гадками,
стараючись вмовити в себе раз то, що Готлiб не вмер, а жив, раз знов
згромаджуючи в сво┐м умi всi свiдопттщ, стверджуючi правдоподiбнiсть його
смертi. Але тота внутрiшня боротьба шарпала його сили i бурила в нiм кров,
так що швидко вiн до того втомився, що не мiг нi о чiм виразно думати i що
замiсть складних думок перед його уявою пересувалися i мигали якiсь
неозначенi марева, якiсь пошарпанi зароди образiв та думок. Вiн силувався
спати пiд мiрне гойдання брички, але й сон його не брався; духова утома i
нервове роздразнення доводили його до якогось майже гарячкового стану. Але
звiльна довга i нудна подорож, одностайнi, понурi види надднiстрянських
болотистих рiвнин, через котрi пере┐здив, притупили вразливiсть i втишили
потрохи нервове роздразнення; Герман зiбрався з силами не думати про сина,
а щоб пiддати думкам iнший предмет заняття, вiн видобув одержаний перед
вiд'┐здом телеграм вiд вiденського агента i почав пильно по десять разiв
перечитувати немногi слова - перший i незначний на вид вузол будущо┐
велико┐ золото┐ тканини. Вiн вдумувався в кожде слово, стро┐в плани, i то
розвело потроху його гарячку, освiжило його.
Так вiн при┐хав до Львова i сейчас побiг до полiцi┐. Слiдiв не було
нiяких, вiстей нiяких. Вiн зложив сто ринських для того, хто би перший
вислiдив щось певного про його сина, а може, п'ять раз бiльше роздав
усяким полiцейським та потратив на утоптування комiсарiв, щоб тi докладали
старання i всiх сил, щоб швидше дiзнатися дещо про сина. Його обiцянку
пущено в газети, i Герман двi недiлi ще просидiв у Львовi, ждучи кождого
дня, що ось-ось прибiжить пiсланець з полiцi┐ i зазве його до директора.
Але пiсланпя як не було, так не було, i Германовi самому приходилось
протоптувати туди стежку. I все задарма. Крiм найдено┐ над ставом одежi,