"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- То дуже зле! - сказав Леон.
- Певно, що зле, бо тепер я перед усiм тим народом брехачем став.
- То ваша рiч, не моя!
- Моя рiч? Але ж ваше слово!
- Але ж я вам дав план! Що ви за такий будовничий, що не зумiли з плану
розпiзнати паровий млин вiд нафтарнi?
Тi слова дуже вкололи будовничого.
- Е, що там ваш глупий план! Я на нього й не дивився!
- Ну, то ваша вина! - вiдрiзав Леон. - За що в мене грошi берете?
Сварка ся велась голосно i ставала чимраз голоснiшою. Леон почервонiв
як рак, а й будовничого товсте лице налилось кров'ю. Мiж тим робiтники i
деякi постороннi люди, чуючи передрачку мiж "панами", поставали i
ззиралися цiкаво на се видовище.
- Мiй пане. - кричав роз'ярений будовничий, - я, чень, не по то прийшов
сюда, щоб слухати вашi iмпертиненцi┐.
- Анi я по то, щоб слухати вашi дурницi!
- Пане, ви мене обража║те!
- Не дуже страшний проступок!
- Ви шкодите мо┐й славi!
- Ви пошкодили мо┐м iнтересам!
- Так? То прошу заплатити менi за мiй труд, i я ще нинi вертаю собi до
Дрогобича.
- О, i овшiм! Будьте ласкавi подати менi рахунок, i то не лиш за
тутешнiй труд, але й за дрогобицьку будову! Постара║мось обiйтись без
такого генiального будовничого! - I Леон гордо вiдвернувся на знак, що
бесiда скiнчена. А будовничий, з кипучою злiстю внутрi, кинув, що мав у
руках, i, натисши шапку на вуха та сплюнувши, пiшов до Борислава,
опроваджений голосним смiхом слухаючого робучого люду.
Робота пiшла далi сво┐м ладом. Леоп довго ходив по плацу, роззирався,
важко вiдсапуючись, поки не уляглось його зрушення. Аж по якiмось часi вiн
став перед Бенедьом.
- - Ну, що тепер будем робити? Будовничого не ма║м.
- Коли позволите, то я й сам поведу сю будову пiсля плану.
- Ви самi?
- А чому ж би нi? Штука невелика. До мiсяця все буде готове.
- Ну, про мене! Я виджу, що ви чоловiк добрий i щирий. Будуйте! Навiть
кавцi┐ вiд вас не хочу, а вже сам буду дещо наглядати. А про плату не
бiйтесь, - я вашо┐ кривди не схочу!
Бенедьо, правду кажучи, i рад був потроху, що позбувся гордого
будовничого. А тут ще й несподiвана добродушнiсть Гаммершляга, котрий
дозволив йому i без кавцi┐ вести будову, i надiя на ще вищу плату - все те
немов роз'яснювало перед ним свiт, будило багато нових думок. Вiн почав
уганяти i кидатися коло роботи, мов коло сво║┐, не зважаючи, що другi
робiтники косо та зависло глядiли на нього, а може, дехто i вважав його
жидiвським пiдлизнем. Що його то обходило! Думку його занимало таке дiло,
для котрого, певно, варто було знести й крихту людсько┐ завистi!
VI
Червень мiсяць добiгав уже до кiнця. Починалася косовиця. Широкi мокрi
луги пiдгiрськi зеленiлися та пишалися стобарвним рясним зiллям. Мов
широкi озера мiж скалистими сiрими берегами, вони хвилювали пахучою