"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

грошей, раз у раз обiцюючи, що постара║ться для нього о мiсце, та й то о
таке корисне, що буде його, певно, повiк дякувати. Шеффель недовiрливо
хитав головою, але жидок так уперто товк сво║, що бiдака звiльна немов
туманiв, немов безвладно давався уносити течi┐ блискучих жидкових
обiцянок. Досить того, що до при┐зду Леона Шеффель уже був майже чисто
приспособлений до того, що з ним задумав агент.
Леон причвалав до Вiдня, не знаючи, як його агент дума║ уладити справу.
А коли почув його думку, то зразу немов звергся. Але- се не був опiр;
попри довшiй бесiдi з агентом вiн пристав на все i казав йому привести
Шеффеля до свого готелю. Тут по недовгiй боротьбi, пертий, з одного боку,
нуждою свого теперiшнього положення, а з другого боку, блискучими
Леоновими обiцянками, Шеффель уляг. Вiн прирiк Леоновi, що по┐де з ним до
Борислава i буде вести та║мну фабрикацiю церезину, та й то за вiдповiдно
невелику плату. А щоби будову i ведення ново┐ фабрики прикрити чиii iншим
i вiдвести людськi очi, Шеффель, несвiдомий галицьких обставин, порадив
Леоновi голосити, що се буду║ться невеличкий паровий млин.
Леон, як ми бачили, й зробив се, не розваживши добре, до чого ся рада
могла довести.
Уладивши дiло з Шеффелем, Леон не спочив. Вiн кинувся вишукувати для
будущего свого церезину вiдбуту. При помочi свого агента йому удалось по
якiмось часi найти кiлькох росiйських жидiвкапiталiстiв, пробуваючих
пере┐здом у Вiднi. Вони радо прийняли на себе посередництво в справi
достачування церезину, i дiйсно, по трьох тижнях Леон уже заключив з
свiжоутвореною в Росi┐ "Восковою спiлкою" контракт на доставу в пiврiчнiм
протягу 200 тисяч сотнарiв церезину з такими корисними условинами щодо
цiни i перевозу, що вже наперед мiг обчислити чистий зиск з того одного
дiла на яких 100 тисяч ринських. От тодi вiн, ухопивши з собою
золотодайного Шеффеля, пудом подув у Галичину, щоб, як стiй, узятися до
дiла. Воску готового у нього в Бориславi було 10 тисяч сотнарових брил в
магазинах. Два або й чотири рази тiльки вiн мав надiю сейчас же за власнi
грошi i по дешевiй цiнi закупити на мiсцi у дрiбних властивцiв ям, пiзнiше
мали його контрагенти прислати в Борислав сво┐х людей, щоб доочне
переконатися, чи, кiлько i якого воску вироблено, а тодi мав Леон одержати
таку часть угоджено┐ суми, яка була пiсля контракту вартiсть приготованого
воску; за тоту суму вiн надiявся постачити цiлу решту, умовлену
контрактом, так що прочi грошi були б його чистим зиском, вiдлiчивши хiба
плату Шеффелевi та кошти вибудування фабрики.
I Шеффель за той час не дармував. Вiн, щоб зарекомендуватися свому
"хлiбодателевi", виладив докладний план ново┐ фабрики, позамовляв ураз iз
агентом кiтли, рури та прочi потрiбнi металевi прилади у вiденських
фабриках, вимовляючи собi якнайскорше ┐х приготування. Таким свiтом пiд
час свого тринедiльного побуту в Вiднi Леон безперечно досить потрудився
коло уфундування свого багатства i сво║┐ фортуни. Весь той час вiн бiгав,
мов у гарячцi, з нiким не бував, не забавлявся, не вступав до знакомих, ба
навiть не вiтався з Германом Гольдкремером, котрого кiлька разiв стрiчав
на вулицi в натовпi пiшоходiв. Загальна спекуляцiйна гарячка обхопила
його, - свiт мiнився перед його очима, i в нiм Леон не мiг уже добачити нi
друга, нi брата, нi правди, нi кривди, - нiчого, крiм золота, багатства i
блиску. Тота гарячка не покидала його й по поворотi до Дрогобича. Ми
бачили, що ще того самого дня, коли при┐хав з Вiдня, вiн загодив