"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

При тих словах Матiй, мов оглушений ударом довбнi, понурив голову i не
мiг сказати анi слова. "Пропало, пропало! - шептало, шипiло, вертiло щось
в його головi. - Погиб чоловiк, та й слiд по нiм застив, а той..."
В тiй хвилi Андрусь Басараб, що досi мовчки слухав усе┐ то┐ розмови,
звернувся сам до жида:
- Що се за справа така, Мортку? Яку ви справу ма║те з Матiем?
- А нащо вам то знати? - вiдповiв уразливо Мортко.
- Вже ти не питай, нащо менi то знати, - вiдказав Андрусь. - Але тобi,
- що тобi шкодить сказати?
- Т-та шкодити не шкодить, але... Жид поглядiв на Андруся пильно, немов
боявся нажити собi в нiм нового ворога.
- Говори ж, коли не шкодить! - сказав Андрусь i став над Мортком, мов
чорт над грiшною душею.
- Та що ту й говорити - пуста справа, puste Geschдft, та й годi!
Тямите, от уже два роки тому з ями видобули костi чоловiка. По перстню
пiзнали, що то був Iван Пiвторак, чоловiк то┐ Пiвторачки, що тота хата ║!.
Вiн перед роком, десь був пропав. Ну, а Матi║вi вiдкись влiзло в голову,
що я щось тому винен, що вiн впав в яму, та й ну ж на мене подавати до
суду. Вiн гадав, що мене зараз озьмуть та й повiсять... Коли-бо то в судi
так не йде: скаржиш кого, то вперед докажи! А ту як мож доказати? Ну, але,
богу дякувати, вже справа скiнчилася! Слухайте, Матiю, я ще раз кажу: що
вам було в того вдаватися та тратитися на процес? А тепер, коли-сте
програли, забудьте о всiм i будьмо собi знов добрi, як перед тим! Ну,
подай руку, старий!
Жид простягнув Матi║вi руку.
- Я, тобi? - скрикнув Матiй. - Я мав би свою руку класти в тоту руку,
що мого Iванчика зо свiту зiгнала? Нi, не дiждеш того!
- Ну, видите, - сказав жид, обертаючись до Андруся, - вiн усе сво║.
Слухайте, Матiю, ви собi з таков бесiдов дайте спокiй, бо тепер, коли суд
сказав, що я не винен, нiхто менi того не смi║ казати. Тепер я вас можу
скаржити за образу!
- Ну, скарж, скарж, - крикнув Матiй, - най мене повiсять, що мали тебе
повiсити. А я, хоть би й десять судiв не знайти що казало, все буду све┐,
що нiхто iнший, тiлько ти пхнув Iвана в яму! Та й годi. А тепер iди менi з
хати, бо як ми терпцю не стане, то готово що неладне бути межи нами!
Мортко стис плечима i пiшов. Але в дверях ще раз обернувся, поглянув з
погордою на Матiя i сказав:
- Дурний гой! Вiн гадав, що менi що зробить процесом, а то би треба не
так рано встати, щоби менi що зробити!
I з тими словами Мортко пiшов. А Матiй усе ще сидiв на припiчку,
блiдий, розбитий, тремтячий, сидiв без мислi i руху, а в головi його, мов
млинове колесо, торохтiло одно темне, пусте, холодне слово:
пропало! пропало! пропало!..
Андрусь Басараб приступив до нього i положив свою дужу долоню на його
плече:
- Побратиме Матiю!
Матiй пiдвiв очi i поглянув на нього, мов потопаючий.
- Що се за справа така? Що за процес? Чому ми досi нiчо о нiм не знали?
- Ех, пропало, все пропало! - вiдказав Матiй. - Що тепер i говорити о
тiм!