"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

вороговi легше та простовiльнiше!
Тепер на Андруся прийшла черга звiсити важку голову i збирати думки
докупи.
- Твоя правда! - сказав вiн вкiнцi до Бенедя. - Ту треба подумати.
Хочеш. бути нашим побратимом i думати разом з нами?
- Вашим побратимом, але не слiпим знарядом вашо┐ волi.
- Нi!
- I щоб вiльно було кождому думати, що хоче, i другим говорити, що
дума║...
- Се у нас i тепер вiльно. Адже ти чув нинi...
- Так-то так, але я ще раз собi те вимовляю. Собi i кождому.
- Добре.
- А на таке, то буду вашим побратимом, буду думати разом в вами над
тим, чи нема для нас виходу з велико┐, всенародно┐ кривди!
Андрусь, а за ним Матiй радiсно обняли Бенедя, як брата.
Нашi побратими так були занятi собою i сво┐ми думками, що й не чули, як
хтось закалатав у сiнянi дверi, отворив ┐х з легким скрипом i ввiйшов до
сiней. Аж коли рипнули й хатнi дверi i новий гiсть станув на порозi хати,
тодi побачили його. Се був високий, рудий, пейсатий жид з недобрим позором
сивих очей i з недобрим виразом на пiганистiм лицi, хоть те лице в тiй
хвилi трохи роз'яснене було якоюсь зловiщою радiстю.
- Дай боже! - муркнув жид, припiднявши дрiбку капелюх на головi.
- Дай боже! - вiдповiв Матiй, котрому якось недобре зробилося на вид
нового гостя. Бо той новий гiсть то був його найбiльший ворог, Мортко,
наставник при кошарах у Германа Гольдкремера. Матiй немало здивувався,
чого хоче Мортко тепер, в таку пiзню добу, в його хатi, але привичне нашим
людям пошанування для кождого входячого в хату казало Матi║вi скрити в
глибинi душi свою ненависть i всi вiдживаючi на вид Мортка болючi
споминки. Вiн привiтав жида холодно чемним видом:
- Сiдайте, Мортку! Мортко кивнув головою i сiв.
- Що там чувати, що так пiзно гостите до нас?
- А що ж би? Все добре чувати! - вiдповiв iз злорадним усмiхом Мортко,
а по хвилi додав: - Був у Вас нинi возний з суду?
Матiй здригнув при словi "суд", немов уколотий.
- Нi, - ледве видушив вiн, чуючи щось недоброго, - не був.
- Ну, то, певно, завтра буде. У мене був нинi.
- Ну, i що ж там вам принiс нового? - спитав Матiй, тремтячи всiм
тiлом.
- Наша справа скiнчена.
- Скiнчена!
- Так!. I так скiнчена, як я вам казав. Бо пощо то було вам мiшатися до
чогось, що вас не обходить?
- Не обходить! - скрикнув болiсно Матiй. - Жиде, сього менi не говори,
бо хоть ти i в мо┐й хатi, але, зна║ш, чоловiк не святий!
- Ну, ну, - вiдказав Мортко, - не ма║те за що гнiватися. Я не то хтiв
сказати. Я хтiв лишень сказати, що ви задарма на мене вергли пiдержiння
(пiдозрiння) i що я в тiй справi, бог свiдок, нiчо не винен! Сам
прокуратор у Самборi того признав i сказав, що против мене нема нiякого
доказу, то вiн не може мене оскаржити за тоту рiч, що ви на мене звалили.
Впився небiжчик Пiвторак, упав у яму, - що ж я тому винен?