"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

селах звичай, що тiлько ровесники побратимаються мiж собою.
- Нi, ми не з одного села, - вiдповiв Басараб, - а так, побратима║мось
в iншiм способi. Впрочiм, сiдайте, будете видiти. А якби вам схотiлося, то
можете й ви пристати до нашого побратимства.
Бенедя ще дужче здивувало те вияснення. Вiн сiв, не кажучи нiчого i
чекаючи, що то з того буде.
- Побратиме Деркачу, - сказав Андрусь Басараб до "карбового", - пора
нам узятися до свого. Де тво┐ палицi?
- Зараз ту будуть, - вiдповiв Деркач, вибiг до сiней i внiс вiдтам
цiлий оберемок тонких пiскових палиць, зв'язаних ужiвкою докупи. На кождiй
палицi видно було бiльшi або меншi карби, один попри один, так, як се
роблять хлопцi, що пасуть гуси i на паличцi значать собi карбами, кiлько у
котрого гусят.
- Закарбуй на Леона то, що повiдав Синиця, - сказав далi Басараб. В
хатi мiж тим зробилася тиша. Всi посiдали, де хто мiг, i глядiли на
Деркача, котрий сiв собi на припiчку, положив палицi коло себе, вийняв
з-за ременя нiж i, видобувши одну палицю, витяв на нiй ще один карб до
багато других, давнiших.
- Готово, - сказав Деркач, сповнивши со i встромивши палицю знов у
зв'язок.
- А тепер, побратими мо┐ милi, - сказав Андрусь, - розповiдайте за
чергою, хто за сей тиждень зазнав, видiв або чув яку кривду-неправду. Хто
┐┐ зробив, кому i за що, - розповiдайте все, як перед богом, щоби, як
наповниться мiра наших кривдникiв, як прийде наш час i наш суд, кождому
було вiдмiрено по правдi!
Хвилю тихо було пiсля то┐ вiдозви, далi заговорив старий Стасюра:
- Прийде, кажеш, наш час i наш суд... Дай-то, боже, хоть я, бачу, не
дiжду того дня. Ну, але бодай ви, молодшi, дiждете... То вже щоби
вiдмiрити кождому по правдi i справедливостi, послухайте, що я чув i видiв
сего тижня. Йосько Бергман, наставник при тiй кошарi, що я в нiй роблю,
знов сего тижня бив штирох робiтникiв, а одному бойчуковi-лип'яровi вибив
палицею два зуби. Та й за що? За тото, що бiдний бойчук, голодний та
хоровитий, не мiг двигнути вiдразу повного коша глини!
- Карбуй, Деркачу! - сказав Андрусь рiвним i спокiйним голосом, а
тiльки очi його заблищалися якимсь дивним огнем.
- Тот бойчук, - говорив далi Стасюра, - дуже добра душа, i я .би був
привiв його до господи, тiлько що десь, видко, заслаб, не був уже вчора на
роботi.
- Приведи, - пiдхопив Андрусь. - Чим бiльше нас, тим бiльша наша сила,
а нiчо так не в'яже людей докупи, як спiльна нужда i спiльна кривда. А
коли сила наша буде достаточна, то й суд наш буде близький, - чу║ш,
старий?!
Старий кивнув головою i говорив далi:
- А Мотьо Крум, касi║р, знов не доплатив усiм робiтникам з нашо┐ кошари
по п'ять шусток за сей тиждень i ще грозив кождому, що нажене з роботи,
коли посмi║ упоминатися. Говорять, що купу║ яму на Мразницi i що му не
ставало 59 ринських, то мусив ее при найблизшiй виплатi здерти з
робiтникiв.
Старий мовчав хвилю, поки Деркач винайшов палицю Мотя Крума i затяв на
нiй новий карб. Вiдтак говорив далi: