"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Бодай вас, - вiдказала рiзко молодиця. - Як я скажу! Я ту вже цiлий
рiк не сиджу, i бог зна║, чи буду сидiти, - i вона рукавом обтерла знов
сльози, - а ви мене в то вда║те. То як ви скажете, бо ви ту сиди ге. Як
вам буде до вигоди, то так i робiть, а я ту що можу сказати!
Старий рiпник трохи змiшався i почав ще пильнiше довбати свою череп'яну
люльку, хоть в нiй i нiчо вже не було. Бенедьо все ще стояв край порога з
мiшком н^ плечах. Рiпник мовчав.
- Хатина гiсненька, як бачите, - зачала знов молодиця, - може, вам i
невигiдно буде. Ви, як виджу, з мiста, не привикли до такого, як ту у
нас...
Молодиця говорила так, вгадуючи по нахмурених бровах думку рiпника,
буцiмто вiн хоче вiдмовити Бенедьовi.
- Е, що з того, що я з мiста, - вiдповiв Бенедьо, - а я, не бiйтеся,
привик також до всяко┐ бiди. От як кождий зарiбний чоловiк. Тiлько,
видите, тут така причина за мнов, що я троха слабий в ногах через
нещасливий трафунок, - у нас, у мулярiв, усяко бува║, - а маю роботу он ту
недалiчко над рiкою, на тiм зарiнку. Там буде ставитись новий... нова
нафтарня. То, видите, хтiв би-м найти де поблизько помешкання - яке-будь,
от аби переночувати, адже я цiлiсiнький день на роботi, - бо здалека таки
не зможу лазити по вашiм бориславськiм болотi. Ну, а ту жиди не хотять
нiде приймити на довший час: а для мене би то все було лiпше жити у свого
чоловiка, нiж у жида. Тiлько як для вас...
В тiй хвилi старий рiпник перервав йому бесiду. Вiн кинув нараз люльку
на землю, схопився з стiльчика, прискочив до Бенедя, одною рукою схопив
йому з плечей мiшок, а другою попхав його до лави.
- Але, чоловiче, бiйся бога, - кричав з комiчним гнiвом старий, - не
пендич нiчого, тiлько сiдай! Сто┐ш ми ту коло порога, а в мене дiти не
поснуть. Сiдай ту, i най з тобою все добре сiда║ в нашiй хатi! Чому було
так вiдразу не сказати, - а то я тепер i сам о собi готов подумати, що-м
гiрший вiд жида!..
Бенедьо видивився на старого дивака, немов не розумiв його бесiди, а
далi запитав:
- Ну, а що, то прийма║те мя до себе?
- Таже чу║ш, що приймаю, - сказав старий. - Тiлько, розумi║ся, як будеш
добрий. Як будеш злий, то таки завтра вижену.
- Га, чень ми вже якось погодимося, - сказав Бенодьо.
- Ну, як погодимося, то будеш мо┐м сином, хоть то менi з тими синами,
правду рiкши, не ведеся!.. (Молодиця знов обтерла очi).
- А почому ж ви озьмете вiд мене?
- А ║ в тебе який рiд?
- Мама ║.
- Стара?
- Стара.
- Ну, то даш по шусцi на мiсяць. Бенедьо оп'ять видивився на старого.
- Ви, певно, хтiли сказати "на тиждень"?
- Я вже лiпше знаю, що я хтiв сказати, - вiдрiзав старий. - Так буде,
як я сказав, та й досить о тiм балакати.
Бенедьо з дива не виходив. Старий тим часом знов сiв на свiй стiльчик
i, нахмурившись, почав накладати люльку.
- Та, може б, на згоду принести горiвки? - заговорив Бенедьо. Старий