"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

велико┐ боротьби з багатирством та всякою кривдою народною, до боротьби за
свiй заробок, за обезпечення сво┐х жiнок i дiтей, сво║┐ старостi i сво┐х
вдiв та сирiт. Не знали дрогобицькi муляри й про великий зрiст
робiтницько┐ думки на заходi квропи, анi про змагання робiтникiв усiх
кра┐в до ┐┐ осушення. Всього того вони не знали, а прецiнь однаковi
обставини, однакова хвиля часу зробила те, що та сама думка, те саме
змагання почало неясно проявлятися й мiж ними..
Бенедьо не раз в важких хвилях задумувався над долею робiтника. Зроду
утлий i хоровитий, вiн дуже був вразливий на всякий, хоть i чужий бiль, на
всяку Кривду"га неправду. Зганьбить майстер челядника не по правдi, урве
касi║р робiтниковi кiльканадцять центiв з платнi, нажене будов-ничий
чоловiка з роботи без причини або за яке вразне слово - Бенедьовi немовби
хто нiж встромив в живе тiло. Вiн поблiдне, зiгнеться в дугу; лице, i без
того сухе та довгобразе, ще бiльше протягнеться, i робить вiн свою роботу
мовчки, але видно по нiм, що радше б волiв в землю запастися, нiж на таке
дивитись. Ось в таких-то хвилях задумувався Бенедьо над долею робiтника.
Кождий його окривдить, думалось йому, i добра е, нiхто йому за те нiчого
не скаже. Ось будовничий зiпхнув чоловiка з муру i налаяв щонайпоганшими
словами, ще й в потилицю натовк i нагнав з роботи. А най-но би той чоловiк
обернувся та хоть раз ударив будовничого в потилицю? Сейчас би його i на
полiцiю, i в суд, i в Iванову хату. Але тi Бенедьовi думки завсiгди й
зупинялися на тiм суцi, з котрого вийшли, - на старiм i твердiм суцi
суспiльно┐ нерiвностi мiж шодьми. I хоть не раз вiн повторяв, як
повторяють мiльйони нашого люду: "Се так не повинно бути", - то прецiнь тi
слова не помагали йому розгадати круту загадку о причинi то┐ нерiвностi i
можностi ┐┐ усунути, але тiльки немов обминали труднiсть.
Отак було й тепер. Мовчки йшов Бенедьо, слухаючи оповiдань рiпникiв про
погане бориславське життя. "Як же ее так, - думалось йому, - що тiлько
тисяч народа день поза день терпить таку неволю, а ще другi тисячi раз у
раз прибувають на такий самий празник? Самi собi псують. Правда, тим по
селах ще гiрше, бо хоть нiхто над ними не збитку║ся, нiхто ┐х так не
обдира║, то зате голод. Господи, i як же помочи такiй купi народу? Нiхто
не в силi ┐м помочи!"
- А як же ви, - спитав враз Бенедьо рiпникiв, - не трiбували деякого
способу, щоби рятуватися?
- А який же може бути спосiб? - вiдповiв рiпник простодушно. - Ту
способу нема нiякого.
Бенедьо понурив голову. То само, до чого вiн додумався, рiпник висказав
так рiшуче, як найбiльший певник. Значить, воно так i мусить бути, так бог
дав. А може, спосiб ║, тiльки що вони або слiпi та не видять, або тiлько
лiнивi, не шукають, а то найшли би i побачили б?
- Ну, а трiбували ви робити складки мiж собов, щоби один других
рятувати в бiдi, в слабостi? - спитав Бенедьо.
Рiпники розреготались.
- Ну, кiлько би там тих складок треба, щоби поратувати всiх бiдуючих!
Адже й так кождий там бiду║.
- Ну, але оден бiльше бiду║, другий менше. Все ж таки мож би заратувати
бiльше бiдуючого, хорого, безробiтного. От так, як у нас, мулярiв, в
мiстi.
- Е, що, у вас iнша рiч, а ту iнша. Ту нарiд - збиранина зо свiту!