"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

тепер в голоду на переднiвку i ждучi ще страшнiшого переднiвку на будуще.
- Обернися, господи, ласков своиов на мир християнський! - долiтали до
Бенедя важкi молитви селян майже з кождого обiйстя. А небо глядiло на них
аж полове, сонце пекло, мов нанято, а хмари, худi, бiлявi та прозiрчастi,
лiниво волоклися в заходу.
Прикро i нудно зробилось Бенедьовi iти самому серед то┐ мiзерi┐. Вiв
прилучився до одно┐ громадки рiпникiв.
- А куди бог провадить? - питали вони Бенедя по звичайних привiтаннях.
- Туди, куди й вас, - вiдповiв Бенедьо.
- Ну, але ви не до ям?
- Та нi, я муляр.
- То, може, де буде що нового муруватися?
- А так, я вже наймлений. Ту ось той... Гаммершляг буде мурувати
новий.- Бенедьо зап'явся. Вiн не вiрив в Леонiв паровий млин i вперед, але
тепер, бесiдуючи з фiпниками, почув мимоволi, що сказав би велику
нiсенiтницю, коли б ┐м повiв про паровий млин.
- ...нову нафтарню, - докiнчив вiн.
- Ну, то богу дякувати, що буде хоть троха яко┐ ново┐ роботи, - сказав
один рiпник. - Десь, i чоловiк там деяк притулиться.

- Або що, при ямах нема робота? - спитав Бенедьо.
- Ей, чому би не було, - вiдповiв рiпник i махнув рукою. - Та що нам з
того, коли платять так, що й вижити годi. Адiть, що народу йде, але тото,
що ту видите, то де, хiба яка сота часть! Передновинок тяжкий, а ще й
тепер, адiть, кара божа! Май, а пече так, як в жнива, дожджу нема, -
гада║те, що не буде голод?.. Ну, то де ж нарiд дiнеся? Хто ще троха чу║ в
собi сили, то пхався сюда, щоби щось заробити. Ну, а для жидiв се празник.
Робiтника прибуло - зараз плати уривають. Дiстодiто: роби за тiлько, а не
схочеш ти, зараз десять на тво║ мiсце чека║. Та й гада║те, що не чека║?
Там як вийдете рано на улицю, як поглянете - що травизiлля, тiлько народу
за роботою. То з половину понаймають, а решта або верта║ додому голiруч,
або отак переваля║ся день межи жидами: води винесе, дров вруба║, абощо,
аби кусник хлiба або лижку страви дiстати. Та й така бiда в нашiм
Бориславi!
Всi рiпники, що йшли при купi, розгомонiлися. Оповiдання ┐х товариша
про бориславську бiду дiткнуло всiх за боляче. Кожний найшов щось
докинути, i гiеред Бенедьом нараз стала страшна картина людсько┐ нужди i
притиску. Вiн вiддавна привик був чути, що в Бориславi робота небезпечна,
але зато платиться дуже добре. Правда, нужденний вид рiпникiв, що щонедiлi
сотками сидiли коло свято┐ Трiйцi, казав йому догадуватись, що воно щось
трохи не так з тим добрим зарiбком, але нiколи вiн не мав нагоди докладно
о тiм вивiдатись. Аж тепер нараз оповiдання рiпникiв розкрило перед ним
всю правду. Страшне, безвiдрадне положення тако┐ величезно┐ купи народу
вдарило його так сильно, що вiн iшов, мов оглушений, i нi про що iнше не
мiг i подумати. "Чи ж се правда? Чи ж се може бути?" - запитував вiн сам
себе. Правда, i вiн бачив бiду на сво┐м вiку, i вiн зазнав нужди та
голоду, притиску, самоволi та безроботицi. Але все-таки до тако┐ ступенi
опущення й пониження, про яке розказували рiпники, в мiстi нiякий ремiсник
не доходив. Рiпники розказували страшнi подi┐ голодно┐ смертi,
самовбiйства, рабункiв. З ┐х оповiдань Бенедьо побачив i те непривичне для