"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

о сiм, поки прочi робiтники сходилися. Ось прийшов i будовничий, оглянувся
довкола i остро крикнув:
- А що, всi ви ту?
- Всi, - вiдповiв майстер мулярський.
- Зачинати роботу!
Один робiтник закалатав. Зворухнулось усе на плацу. Муляри плювали в
руки i брали вiдтак оскарби, кельнi та молотки; хлопцi та дiвчата, нанятi
до ношення цегли, стогнучи згинали плечi i накладали на себе дерев'яний
прилад до ношення цегли, втикаючи два довгi кiлки по обох боках ши┐, немов
у ярмо; теслi помахували блискучими топорами; трачi лiзли на кобильницi;
велика машина людсько┐ робучо┐ сили зо скрипом, стогнанням та зiтханням
почала входити в рух.
Втiм, улицею, вiд ринку надiйшов ще один робiтник, скулений, нужденний,
схорований, i завернув на плац будови.
- Дай боже добрий день! - сказав вiн слабим голосом, стаючи близь
майстра. Обiздрiвся майстер, поглянули й другi муляри.
- То ти, Бенедю? Ну, що ж ти, здоров уже?
- Та нiби здоров, - вiдказав Бенедьо. - Нема коли слабувати: видите,
мати стара, слаба, не ┐й мене заходити!
- Ну, а зможеш же ти робити, чоловiче? - спитав майстер. - Таже ти
вигляда║ш, як який небiжчик, куди тобi до роботи!
- Га, що дiяти, - вiдповiв Бенедьо, - що зможу, то буду робити. А троха
розмахаюся, то чень i сам поправлюся та окрiпну. А мiсце чень ту буде для
мене?
- Та воно би то... як же, бути буде, рук треба якнайбiльше, бо пан
квапить з будованиям. Пiди та замельдуйся будовничому та й ставай до
роботи.
Бенедьо положив свiй мiшок з хлiбом та мулярським знаряддям набiк i
пiшов шукати будовничого, щоб йому оповiститися, що прийшов на роботу.
Пан будовничий якраз лаяв якогось теслю за те, що негладко обтiсував
платов, коли Бенедьо пiдiйшов д'ньому з капелюхом в руцi.
- А ти що, чому не робиш, а волочишся? - гримнув будовничий на Бенедя,
не пiзнавши його зразу i думаючи, що се котрийсь iз щоденних мулярiв
прийшов до нього з якою просьбою.
- Та я хочу стати, лиш прийшов пану будовничому оповiстися, що я вже
подужав i вийшов на роботу. Та й просив би-м визначити менi, де маю
ставати.
- Подужав? А, то ти нинi перший раз?
- Нi, прошу пана будовничого, я вже ту був на роботi, тiлько що при
закладинах мене пiдойма скалiчила.
- А, то ти? - скрикнув будовничий. - То ти тодi наробив нам бiди, а
тепер ще сюда лiзеш?
- Та яко┐ бiди, прошу пана будовничого?
- Мовчи, дурню, коли я говорю! Впива║сся, не вступився на час, а менi
ганьба! Скоро що, зараз усi до будовничого: вiн винен, не дбав на людське
життя, не вмi║ камiнь спустити! Нi, досить уже того, я таких робiтникiв не
потребую бiльше!
- Я впився? - скрикнув здивований Бенедьо. - Паве будовничий, я ще,
вiдколи жию, не був п'яний... Хто вам то сказав?
- О, так, тобi лиш повiр, то ти готов присягатися, що й не зна║ш, як