"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Рифка встала i створила бюрко, але грошей у не┐ не було нiколи много. В
бюрку найшла тiльки 50 ринських i подала ┐х мовчки Готлiбовi.
- Та що тото! - сказав вiн, обертаючи в руках банкнот. - Жебраковi
якому да║ш, чи що?
- Бiльше не маю, синочку, подивися сам. Вiн зазирнув до бюрка, перерив
в нiм усе, а, не найшовши бiльше грошей, сказав:
- Ну, най i так. За кiлька день вистарайся бiльше.
- То прийдеш? - спитала мати радiсно.
-Буду видiти. Як його не буде, то прийду, а нi, то пришлю кого. Як
покаже вiд мене знак, то дай му грошi в запечатанiй пачцi. Але пам'ятай
си, - i тут Готлiб знiс грiзно перед нею кулаки, - нiкому о мнi не кажи
анi слова!
- Нiкому?
- Нiкому! I то ти наказую! Анi йому, анi слугам, нiкому! Най нiхто в
Дрогобичi не зна║ про мене. Хочу, щоби ми нiхто не докучав. А як скажеш
кому, то пам'ятай собi!
- Але ж, синочку, ту тебе видiла служниця.
- Тота малпа? Скажи, що пiсланець вiд кого, або що! Кажи що хочеш, лиш
о мнi анi слова. А якби вiн дiзнався, що я живий i ту рриходжу, або якби
хто слiдив мене, або що, то пам'ятай собi:
такого вам нароблю лиха, що й не спам'ята║теся. Хочу жити собi на свою
руку, та й годi!
- Боже мiй! - скрикнула Рифка, заламуючи руки. - Доки ж так будеш жити!
- Доки менi ся схоче!
I з тими словами Готлiб пiдiйшов до вiкна, отворив його, немов хотячи
поглянути в сад, i в однiй хвилi скочив вiкном надвiр. Рифка зiрвалася,
скрикнула, пiдбiгла до вiкна, але Готлiба вже й слiду не було. Тiльки
високi лопухи в садi шелевiлися, немов щось тихо мiж собою шепочучи.
В тiй хвилi вбiгла служниця, блiда i залякана, до покою обiч спальнi i
почала кричати:
- Панi, панi!
Рифка живо отямилась i створила дверi.
- Панi, що вам такого? Ви кричали, кликали мене?
- Я? Тебе? Коли? - питала Рифка, почервонiвши, мов грань.
- Та тепер. Менi здавалося, що панi кричали.
- То в тво┐й дурнiй головi кричало, малпо якась! Марш до кухнi! Чи я ти
не казала аж тодi приходити, коли тя закличу?
- Але менi здавалося, що мя панi кличуть? - несмiло закинула служниця.
- Марш до кухнi, коли ти кажу, - крикнула Рифка, - i най ти на другий
раз не зда║ся нiчо, розумi║ш?..
III
Минуло вже три недiлi вiд закладин. Леонiв дiм швидко здвигався догори:
пiдвалини були вже положенi, i фронтова стiна з тесаного камiння зносилася
вже на лiкоть понад землею. Будовничий наглядав за роботою, а в перших
днях i сам Леон цiлими дня'ми тут просиджував, нипаючи в кождий кут i всiх
понукуючи до поспiху. Але се недовго тривало. Якесь нагле дiло покликало
Леона до Вiдня, а хоть без нього робота й не йшла повiльнiше, то прецiнь
робiтники якось легше вiдотхнули, не видячи над собою то┐ вiчно┐ змори.
Одного рана, ще перед шостою годиною, кiлька робiтникiв сидiло на
дилинах та камiннi, ждучи, аж закалатають до роботи. Вони гуторили о тiм,