"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

I вона почала обзирати його з виразом безконечного жалю, немов ся вбога
одiж була смертельною раною на його тiлi.
- Ага, а ви думали, що я так i до смертi буду терпiти у того проклятого
купця! - крикнув Готлiб, тупаючи зо злостi ногами i вириваючись з обнять
матерi. - Ви гадали, що я не посмiю мати свою волю! Га!
- Але ж, золото мо║, хто так гадав! - скрикнула Рифка. - То хiба той
нелюд, твiй отець, так гадав!
- А ти нi?
- Я? Господи! Синочку, я би кровi сво║┐ не жалувала для тебе. Кiлько я
наговорилася йому...
- А вiн куди по┐хав? - перервав ┐й Готлiб.
- Та до Львова, шукати за тобою.
- А, так, - сказав Готлiб з усмiхом вдоволення, - то най же си шука║!
- Але як же ти прибув сюда, любчику?
- Як? Не видиш? З вуглярами, що вертали зо Львова.
- Бiдна моя дитиночко! - скрикнула Рифка. - Та й ти з ними ┐хав цiлу
дорогу! То ти мусив назнатися бiди, господи! Але швидко скинь тото
паскудство з себе; я кажу принести води, обмийся, переберися!.. Я вже тебе
не пущу, не позволю, щоби той нелюд вiз тя назад, - нi, нiкуди! Скидай,
любчику, тоту нечисть, скидай, я зараз пiду найти для тебе чисте шмаття. А
ти голоден, правда?.. Почекай, я закличу служницю...
I вона встала, щоб задзвонити. Але Готлiб силомiць затримав ┐┐.
- Дай спокiй, не треба, - сказав вiн коротко.
- Але чому ж, синочку? Та чень же так не будеш...
- Ага, ти гадала, - сказав Готлiб, стаючи перед нею, - що я на то
тiлько вирвався зо Львова в тих лахах, на то тiлько плiвся з вуглярами
п'ятнадцять миль, щоби, скоро сюда, знов датися вам в руки, датися заперти
в яку там клiтку та ще на додаток слухати ваш крик та вашi науки? О, не
буде того!
- Але ж, синку, - скрикнула, блiдiючи i дрижачи з тривоги, Рифка, - що
ж ти хочеш робити? Не бiйся, ту дома я за тебе стою, нiхто тобi нiчого но
вдi║!
- Не потребую твого стояння, я собi сам за себе постою!
- Але що ж ти будеш дiяти?
- Буду собi жити, як сам захочу, без вашо┐ опiки!
- Господи, таже я ти не бороню й дома жити, як сам хочеш!
- Ага, не борониш! А най-но лиш де вийду, забавлюся - зараз питання,
плачi, чорт зна║ що!.. Не потребую того. А ще як вiн при┐де, - о, то би я
виграв!
Рифку щось немов за серце стисло на тотi слова. Вона чула, що син не
любить ┐┐, не терпить ┐┐ пестощiв, i те║ почуття навело на не┐ страх,
немов в тiй хвилi тратила сина другий раз, i вже н'азавсiди. Вона недвижно
сидiла на софi, не зводячи з нього очей, але не могла й слова сказати.
- Дай ми грошей, я собi потрафлю сам жити на свою руку, - сказав
Готлiб, незважаючи на ┐┐ чуття.
- Але де ж ти пiдеш?
- Тобi нiчо до того. Я знаю, що ти би зараз сказала йому, скоро при┐де,
а вiн би казав мене шандарами привести.
- Але ж богом кленуся, що не скажу!
- Ну, то й я тобi не скажу. Нащо ма║ш знати? Давай грошi!