"Iван Франко. Борислав cmiться (Укр.)" - читать интересную книгу автора

осталась сама, мучилась i билась, мов звiр лiсовий, запертий у клiтку, i
нiяк не розумiла що се ┐й такого сталося, ┐┐ нерозвита думка не могла анi
дiйти до причини того стану, анi найти з нього вихiд, найти яку-небудь
дiяльнiсть, яке-нвбудь заняття для сво║┐ здорово┐, крепко┐ натури, що
лишена без усякого дiла, без усякого живiшого iнтересу до життя, сама в
собi з'┐далась i попелiла, вибухала хiба надмiрним, бевумним гнiвом за
леда дрiбною причиною. В мiру того як Рифка вiдвикала вiд працi, праця
ставалась ┐й чимраз ненависнiшою i тяжчою: вона не могла пересилувати
себе, щоб прочитати аби одну книжку, хоть перед кiлькома лiтами тiтка
навчила була ┐┐ трохи читати. Нуда застелювала все перед ┐┐ очима сiрою,
непринадною опоною, i вона ставалась чимраз самотнiша в свiтi, опадала
чимраз глибше на днi то┐ пропастi, яку круг не┐ i пiд нею викопало
багатство ┐┐ чоловiка i котро┐ анi вона, анi ┐┐ чоловiк не вмiли заповнити
нi сердечною любов'ю, нi розумною духовою працею.
От в такiй-то порi вродивсь Рифцi син - Готлiб. Лiкарi зразу не
обiцювали йому життя. Дитина була хоровита, раз на раз кричала та плакала,
а слуги в кухнi пошiптували собi, що се якесь "вiдмiнча". Але Готлiб не
вмер, хоть i не стававсь здоровiшим. Зато матерi його хоть на якийсь час
свiт роз'яснився. Вона цiлими днями бiгала, кричала, суетилась коло дитини
i почулася нараз здоровiшою, менше дразливою. Нуда пропала. I рiвнобiжне з
тим сво┐м виздоровленням вона тим сильнiше полюбила свого сина, чим той
був слабший i докучливiший. Недiспанi ночi, ненастанна грижа та захiд коло
нього - все це робило ┐й Готлiба дорожчим, милiшим. З часом хлопчина трохи
нiби одерз, одужав, але зразу вже видно було, що його духовi епосi бностi
будуть далеко не блискучi. Вiн ледве в другiм роцi ймився ходити, а ще в
третiм роцi лепотiв, як шестимiсячна дитина. Зато, на радiсть матерi,
почав ┐сти добре, немов через три першi роки дуже проголоднiвся. Животик у
нього все був повний i надутий, як бубон, а скоро тiльки трохи зголоднiв,
сейчас починав верещати на всю хату. Але чим бiльше простао Готлiбу. Тим
поганшi робились його норови. Вiн Кождо'му мусив докучити, все псував, що
далось зiпсувати, i ходив по покоях, мов яка помана, визираючи тiльки, де
би мiг чого причепитися. Мати любила його без пам'ятi, тряслась над ним i
у всiм волила його волю. ┐┐ нерозвинута голова та довго придавлене чуття
не могли вказати ┐й друго┐ дороги для проявлення материнсько┐ любовi; вона
нiколи й не подумала о розумнiм вихованнi дитини, не дбала нi про що, крiм
того, щоб сповнити кожде ┐┐ бажання. Слуги боялись малого Готлiба, як
огню, бо вiн любив нi з сього нi з того причепитись i або роздерти
одежину, похляпати, вдряпнути, вкусити, або, коли сього не мiг зробити,
починав кричати щомоцi, на крик прибiгала мама, i бiдна людина малась тодi
ще гiрше. Сварка i штовханцi - то була ще найменша кара, а то лучалось, що
служницю сейчас вигоняно зо служби. Герман знов не любив сина, вже хоть би
тому, що i в тi рiдкi днi, коли бував дома, через нього не мав нiколи
супокою. Малий Готлiб зразу боявся батька, але коли кiлька разiв мати за
нього завзято стялася з вiтцем i отець уступив, хлопець сво┐м дитячим
нюхом прочув, що й тут йому воля, бо мати оборонить, i почав виступати
против вiтця чимраз смiлiше. Се лютило Германа, але позаяк жiнка у всiм
потакувала синовi i готова була дати собi й око виймити за нього, то вiн
не мiг на те нiчо порадити, i се ще пiдносило його неохоту i до жiнки, i
до сина. Розлад в родинi ще збiльшився, коли прийшлось дати Готлiба до
школи. Розумi║ться, що кiлька днiв перед записом Рифка плакала над сво┐м