"И.Ф.Драч. Крила (Укр.) " - читать интересную книгу автора

Падають в приворот-зiлля
Сльози тяжкi старечi,
Сльозами найкраще розводити
Зiлля оте, до речi!

БАЛАДА ПРО ГЕНИ

Ген карих очей домiнує
над геном блакитних.

Я пiдiймаю вогонь на руках,
Рудоволосу мою завiю,
Коса її пишна, лоскiтно-гiрка,
Карiсть очей завiює.
Я в заметiлi шалу стою,
Всотаний в сiтi всоте.
Питаю губами згубу свою:
"Згубонько, звiдки ти, хто ти?"
Питаю її, карооку й руду,
Модернову красуню достоту,
Антикварне доскiпуюсь на бiду:
"Зрадонько, звiдки ти, хто ти?"
Катую питанням губи її -
Губи пекуче стоять навпроти,
Раюю в любовi серед руїн,
Питаю на доторк, на дотик.
"Бiологине, богине, твiй код,
Хромосомнi твої турботи..."
Та мовчить твiй солоний рот,
Твiй гарячий скептичний ротик:
"Смертонько, хто ти?"
Тiльки дим над бровою
З рудого завою...

II

Хто я? Ти питаєш, хто я?
Нiмцi з Тетiєва на Бугаївку вiдступали, мама пiшла за посльодом до
польової комори, набрала пiвклумака, зайшло троє, потiм ще четверо, мати
бiгала по зернi, послiд набирався в чоботи, вона їх скинула - i босонiж, її
в закутi зловили, заголили i зачали там мене на посльодi, в польовiй коморi
за коловоротом, в тiй, що покрита церковною бляхою. Всi семеро були
рудоволосi, а мама - чорнушка кароока, всi так стужилися за запахом жiночого
любовного поту - отi семеро моїх татусiв з баварським ластовинням на виду, а
мама - чорнушка кароока: обнiми мене, рiдний, вицiлуй з мене пам'ять мою.
Мати траву материнку пила, щоб мене скинути, тяжкi тлумаки носила, та живiт
тiльки круглiшав - я скажена була i вперта, хотiла дiждатися свого батька,
чи то вiтчима. I приїхав вiн, однорукий, з вiйни, з Бреслау, бив чобiтьми в
живiт свою гулящу курву - я в маминому лонi лiкотками затулялась. Хто я, ти
питаєш, хто я?