"И.Ф.Драч. Крила (Укр.) " - читать интересную книгу автора

Яка на свiтi тиша без Тичини!

***

Як ховали два Майбороди Малишка,
Як землi закривалася чорна книжка,
Як земля проковтнула усе, що могла, -
Вiд схiдних зiниць до гiркого чола,
Вiд карого усмiху до любистку розмови,
Вiд слiпучого успiху, вiд шаленої кровi,
Вiд скорботи розлогої до стоногих турбот -
Як цвинтар наївся на повен рот:
Стояли два Майбороди - розгубленi дiти,
Не знали, в який себе бiк подiти,
Гiркотно не знали, скорботно не знали
I жестами щось, як нiмi, розмовляли...

Сонце стояло слiпуче, як в пiснi,
Хмари, як труни, неслись лиховiснi, -
I от понад Байковим пантеоном
Пiднявся рушник над Малишковим економ.
Iз пiснi пiднявся, розкрився, як мева,
I крилами бiлими бив об дерева.
Злетiв над автобусами i над вiнками,
Над заломленими од туги руками,
Над лихим поговором, де зненависть люта,
Над гiнким осокором, де вимерзла рута,
У небо полинув, легкий, як пiр'їна, -
Внизу замерзала од слiз Україна.

Що тi гризоти? Марницi пропащi.
Лiта той рушник понад рiки i хащi,
Б'ється душею поета шаленою
Понад ордою пiсень тьмочисленною,
Понад тихими водами, понад ясними зорями-
I тихо вертається в серце з докорами,
Де мнозтво пiсень з тих докорiв ростиме...
Та тiльки у Майбородiв нема побратима.
I в нього немає. I в мене немає.
А пiсня без слова дзвiнка та нiмая.
I от стоїмо, як розгубленi дiти,
Не знаєм, в яке ж себе слово подiти,
Гiркотно не знаєм, скорботно не знаєм
I жестами все, як нiмi, розмовляєм...

ВАСИЛЕВI СИМОНЕНКОВI

Як тобi ведеться там, Василю?
Пiд землею, пiд рiллею - там...
По якому цвинтарному стилю