"Олександр Довженко. Земля (Укр.)" - читать интересную книгу автора

собi постановила: самi вступаймо, а волики й корiвка щоб удома...
Опанас не перечив. На пiдставi нескладного житт║вого досвiду вiн
розумiв, що сперечання нi до чого, крiм зайвого галасу й непри║мностей, не
призводить, до того ж вiн, добра й лагiдна людина, раз у раз жалував свою
подругу: днями вони чекали на останню дитину.
Василь був щасливий. Батькове вирiшення вступити в колгосп окрилило
його. Правда, доведеться ще подолати на┐внi материнi "умови", але загалом
все так хороше й так мудро. Мине скiлькись часу, i самi вони, батько й
мати, переконаються, як це гарно й розумно. Вчора в правлiннi дивився вiн
плани колгоспних земель. .Його чиста уява бачила в цих кресленнях немовби
запланований змiст свого життя й, можливо, слави. Здавалось йому, що вiн
уже не селюк, нi, вiн державний дiяч Василь Трубенко. I село вже не темна
нерухома маса, а клас.
- О батьку, тепер куркулям-глитаям кiнець! А ще от новi машини
одержимо. Коли б тiльки одержати нам машини!..
Опанас Трубенко розумiвся трохи на машинах - замолоду вiн рокiв зо два
батракував у Фальцфейна в Каховцi й бачив там, як хлiб збирають машинами.
Тiльки навiщо добувати все це мусить Василь? Нехай би iнший хто
поклопотався, чи ж мало добрих людей на селi? Та Василь сто┐ть вже перед
батьком, готовий у дорогу. Потарабанив Опанас пальцями по столу:
- Може б, ти, Василю, не той, як його...
Не розумi║ Василь батьково┐ турботи. Наче й не чу║. Вiн весь перебува║
в сво┐х радощах i готовностi до дi┐. Наполовину вiн уже вiдсутнiй.
- Одержимо машини, батьку, так вiдберем у куркульнi всю землю, всю
чисто!
Опанас глянув у вiкно, жуючи скоринку:
- Так ото я й кажу, - може б, ти не те║... як його... Може, без тебе
обiйдеться?..
Замотав головою Василь i навiть засмiявся. Образив той смiх Опанаса.
Як-то можна смiятися з батька?
- Не треба тобi ┐хати. I так он все село смi║ться.
- Та не село, батьку, а куркулi та дурнi, - вiдказав Василь.
- Он воно як! Он вже якi речi можна батькам казати! Опанас аж з-за
столу пiдвiвся.
- Так, по-тво║му, я дурень?
- Нi, не дурень ви, тату, а просто постарiли, - смiливо вiдповiв
Василь, з посмiшкою дивлячись батьковi в очi.
Невiдомо, що сказав би на це Опанас, бо тут дверi раптом вiдчинились i
до хати ступив секретар комсомольсько┐ органiзацi┐, новий приятель Василiв
з району, - Чуприна чи Кравчина, - Опанас точно не пам'ятав. Називав вiн
його просто "ячейка" i не те, щоб не любив, скорiше любив навiть, але
здаля. А в хатi, зблизька, терпцю йому ставало не бiльше, як на пiвгодини,
так гнiтив його Чуприна чи Кравчина сво║ю галасливiстю, смiхом i
неймовiрно швидкою й голосною балачкою.
- О, вже ячейку принесло. Опанас одвернувся й сiв край вiкна.
- Ну, розпочинай мiтинг.
Перше нiж надати слово ораторовi, призна║мось вже до кiнця: Опанас i в
хатi любив оцього Чуприну чи Кравчину. Дарма що в нього рот аж по вуха i
ластовиння на виду повне решето, зате до чого думки хорошi, та й багато ж
думок послав господь однiй людинi! Одне прикро: вчить, вражий син. Не