"Олександр Довженко. Щоденник (Укр.)" - читать интересную книгу автораменi не поспiшати з друком i працювати над повiстю далi. Так менi й треба.
Не мiг одмовити двом редакцiйним манiячкам, тепер буду довго каятись. 1944 рiк 1 I1 1944 Новий рiк стрiчав у симпатичного старого руського генерала О. О. Iгнать║ва. Обо║ вони - i Iгнать║в, i дружина його Наталiя Георгi┐вна - були виключно добрими i зворушливими. Я згадую сьогоднi свою зустрiч з ними з почуттям тепло┐ подяки. Мене зворушила ┐х iнтелiгентнiсть... 19 I1 1944 З великою при║мнiстю працюю над лiтературним сценарi║м "Мiчурiн". Я розпочав сю роботу перед вiйною i зараз повернувся до не┐ як до тепло┐ рiдно┐ хати. Се нiби не в'яжеться трохи з мо┐м "нацiоналiзмом". Адже се тема руська, про руський народ, проте я думаю, що менi не заборонять писати про його добре, люблячи палко i свiй народ. Свiте мiй, чому любов до свого народу ║ нацiоналiзм? В чiм його злочин? Якi нелюди придумали оте║ от знущання над життям людським? Ну, цур йому. Пишу про во┐на-мученика i борця велико┐ i рiдно┐ менi iде┐: облагородження нашого народу радянського через сади. Мiчурiн. Так, отже, нi. Оказу║ться, що ее "уход от действительности, могущий навлечь на себя..." i т. iн. А мiж тим мiй фiльм про Мiчурiна сказав би радянському (всiм!) глядачевi, ┐й-богу, багато бiльш, нiж усi нашi камери тортур на екранi, iмену║мi фiльмами на "военном материале", з вбивством дiтей, жiнок, i криком, i жахом, i жорстокiстю, що ┐х i так пребагато у нашому життi. Про людину, 25/1 1944 Я нiколи не був метким. У днi диспутiв, якими таке рясне було мо║ життя, я знаходжу потрiбнi слова не зразу, а вже пiсля бою, десь на самотi, встромивши голову в подушку. Отодi я знаходжу для свого противника найсильнiшi аргументи, я обдаровую його найгострiшою словесною збро║ю, я пiдставляю пiд них сво┐ слабкi мiсця терпеливо, зате тут же побиваю його вщент такими досконалими, яскравими влучаннями, що все тремтить в захопленнi навколо, все радi║, та вже запiзно, марно. Нема нi бою вже, нi перемоги. Одна досада i нещастя реальностi. 22/ 1/ 1944 Дописую "Мiчурiна". Чим бiльш пишу i вдумуюсь в написане, тим бiльше люблю сю людину. Може, вiн був i не такий, напевне не такий. Я одкинув майже всю суму невеликих приватних побутових правд, прямуючи до ║дино┐ головно┐ правди сi║┐ Людини. Се менi да║ багато для думання. Менi при║мно писати про сього справжнього сподвижника Ленiна, скромного i органiчно глибоко вiдданого комунiзму трудного i складного чоловiка. Я почуваю в ньому себе, прости менi, свiте, за порiвняння.., I/Ill [19]44 ...Письменник, коли вiн щось пише, повинен почувати себе врiвнi, на висотi найвищого полiтичного дiяча, а не учня чи прикажчика,,, |
|
|