"Олександр Довженко. Повiсть полум'яних лiт (Укр.)" - читать интересную книгу автора

хто стояв. Конво┐ри кинулись до розвалено┐ печi, що стояла посеред городу,
звiдки й iшла стрiльба.
- Не пiдходь! - пролунав вiдчайдушний крик з пiдпiччя, пiсля чого знов
зацокотiв кулемет.
Бiйцi залягли. Дво║ автоматникiв побiгли в обхiд противника.
- Куди ви? Стiйте! Вiн же вас пострiля║, голуб'ята мо┐! - Стара
Бовкуниха мало не впала, поспiшаючи назустрiч бiйцям.
- Хто стрiля║?
- Звнняйте, голуб'яточка, мiй це. Ну що ти з ним у свiтi робитимеш? Вже
ж я два автомати забрала, бомби, патрони! I знову десь викопав, щоб йому
добра не було!..
- Мамо, тiкайте, не заважайте, мамо!..
- Пiдожди-но, я тебе пострiляю!.. Я тобi... Обережно, дiти. За мене, за
мене ховайтесь, - i Бовкуниха, а за нею два автоматники почали наближатися
до печi.
Тарас зрозумiв, що бiй програно, i почав голосно плакати. Його
войовнича маленька душа вiдчувала, що настав час розпрощатися з
незвичайними чудовими iграшками, якими здарувала його доля. Чого тiльки не
було в Тарасовому дзотi, - два автомати, якi вiн поцупив у фашистiв,
парабелум, десяткiв зо три мiн, патрони простi й трасуючi, якими вiн
стрiляв щоночi в небо, хтозна-якi пляшки, банки, диски, бляшанки, порох
гарматний i мiнометний, - все, що принесли окупанти, що отру┐ло його
маленьку душу.
- Не пiдходь, стрiляю! - загорлав вiн на матiр погрозливим дитячим
басом i гiрко заплакав.
- Кинь, кажу тобi! Голуб'яточка, не визирайте! Пропадете! Кинь, чу║ш!
Однак автоматники кинулись на Тараса в атаку, й пiсля нетривало┐
рукопашно┐ Тарас здався, дуже-таки боляче вкусивши одного з автоматникiв
за Руку.
- Пусти!
- Дивись ти, який гедзь!
- Гедзь? Це тигр, а не гедзь! Вiн же менi хату розвалив! Оце от,
бачите, його ж це робота! Ой лишенько менi! - сказала Бовкуниха, коли
обеззбро║ний Тарас стояв перед начальником конвою.
_- _Як? Розвалив хату? Оцей хлопчисько?
- Взимку. Прийшло четверо офiцерiв, повечеряли, сiли в карти гуляти,
напилися. Так вiн зброю в них позабирав, та бомбу з печi та пiд образи! Ще
хвалити бога, що мене з хати вигнали. Сказали, що повiтря ┐м мо║ не
наравиться. Пропала б, хрест мене побий, пропала б!
- А нiмцi?..
- Мадьяри були, - схлипнув Тарас.
- Брешеш! Кажи, хто хату розвалив?
- Вона сама завалилась.
- От дитина, нехай бог милу║! - почувся голос Антонiпи, що й собi
надiйшла. - I в кого воно вдалося, лиха година його зна║! Солдатики!
Визволiть наше село, - заберiть з собою цього убиясника! З нього такий
великий генерал вийде, що не те що Гiтлер - сам нечистий проти нього не
всто┐ть! Ось побачите! Всi засмiялись.
Пробiгши повз Антонiну, Грибовський шмигонув за рiг хлiва, потiм
подався садом повз погорiлi тягачi й шаснув з чорного ходу до школи.