"Олександр Довженко. Повiсть полум'яних лiт (Укр.)" - читать интересную книгу автора

менi дво║ малих. I корова скоро отелиться, молоко буде. I город же треба
обробити. То от я й думаю взяти яку сироту, й житимемо. Певно, я розумiю,
що я ще не вирiс, та не пропадати ж дiтям. Чи вже почекати хiба? Тепер же
колгосп не дасть менi пропасти з дiтьми? Якви?
- Нiколи. Колгосп нiкому не дасть загинути, нiкому! - сказала Уляна
впевнено, нiби вiдповiдаючи на якесь бiльш загальне й глибоке питання. -
Колгосп не дав загинути державi, Ступак, а вже тобi й поготiв не дасть. Ми
прийдемо до тебе додому сьогоднi ж i все влашту║мо.
- То не женитись?
- Не треба женитись. Вчитимешся. Ти хочеш вчитись?
- Нi, не дуже.
- Чому?
- Так.
- Але ж ти вивчишся й зможеш стати великою людиною.
- А батько мiй не був ученим, а був велика людина, - сказав Тарас,
подумавши.
- Я знаю. Батько твiй був велика людина. Вiн був органiзатор i голова
колгоспу, i вiн був партизаном i великим комунiстом. А коли б ще вiн був
учений...
- Нiмцi! - скрикнув хтось з школярiв, побачивши у вiкно валку
полонених. Дiти перелякались - кинулись хто куди. Дiвчатка почали плакати.
Всi вони були травмованi вiйною. Тiльки Тарас Бовкун не розгубився.
Побачивши нiмцiв, вiн вiдразу зважив ситуацiю i вмить зник. По дорозi до
землянки, викопано┐ неподалiк спалено┐ хати, вiн угледiв ще одну групу
полонених, що входили в село iншою дорогою.
Це були мадьяри. Побачивши довгу валку нiмцiв, вони зразу почали
хвилюватись. Занепоко┐лись конво┐ри.
- Куди? Куди побiг?
- Гаття назад! Назад! Куди?
- Гей, забирай полонених! Не пускай до нiмцiв! Нiмецькi фашисти вже
виходили на сiльський вигiн.
З друго┐ вилучки з'явились мадьяри. Нiмцi вiдчули
загрозу. Галас серед мадьярiв зростав.
- Затримай колону! Зупини, кажу тобi, - кричав конво┐р угорсько┐ групи.
- А ти не кричи, - вiдповiв старший по нiмецько-фашистському конвою.
- Так я за сво┐х не ручуся, зрозумiв?! I справдi, мадьяри не витримали
i кинулись на нiмцiв.
- Ну, не казав я тобi?!
- Стiй, злодюги! Стрiлятиму! - закричав начальник над мадьярами й
пiдняв автомат...
- Ну, ти, обережнiш!! Дивись сво┐х фашистiв. Зрозумiв?
- А ти не лякай, - ляканi!
- Я не лякаю.
- I не лякай!
- А то що?
- А те, що вiд тво┐х мадьярiв теж сама квитанцiя може зостатись. У мене
есесiвцi, не бачиш? - Конво┐р нiмецько┐ групи загрозливо змахнув
автоматом.
- Та не сердьтеся. Годi-бо вам. Чорт ┐х не вiзьме. Здрастуйте! - сказав
старий колгоспник Дмитро Клунний.