"Олександр Довженко. Повiсть полум'яних лiт (Укр.)" - читать интересную книгу автора - Нi! - пробелькотiв Шульц.
- Я бачив вас особисто перед смертю, пане фельдмаршал! - Я не фельдмаршал, ви помилились! - Ви бiгли з маршальським жезлом по цьому житт║вому простору, потiм ви впали, i в мене так заболiла голова, а-ай! - Я капiтан Шульц! - Лягаа-а-й! Пройшла ще одна хвиля винищувачiв. О дiти Нiмеччини! О сироти i вдови велико┐ кра┐ни! Генерал дон Бреннер сто┐ть по колiна в багнюцi. Водянистi очi його спрямованi назад, на пройдений кривавий шлях до само┐ Волги, вони позбавленi проблиску думки. Скiльки загинуло умiв, роботящих рук у розквiтi сил! Якi майстри, умiльцi, якi таланти укрили трупом землю на тисячi верст! Сумна слава... В серединi XX столiття, коли все уже ║, щоб перетворити всю землю в рай, в сузiр'я ┐┐ народiв, великих i малих, - що зробили з квропою вашi загиблi батьки, якi були отру║нi мертвою iде║ю фашизму?! О юнi сини фатерлянду! Якщо минулi iмперiалiстичнi вiйни нiчому не навчили ваших батькiв, прозрiть хоч ви при свiтлi сво┐х палаючих будинкiв: нiчого, крiм горя й ру┐н, не здобудете нi ви i нiхто вже в квропi з допомогою багнетiв i унтер-офiцерiв. Зустрiчайте ж бурю, якщо посiяли вiтер. Зазнайте тягаря вiйни i на сво┐й землi, i кривавого жаху вiйни, i всi ┐┐ грiзнi чесноти. До вас iдуть зi збро║ю розгнiванi радянськi люди, яким нiколи не хотiлося бути вашими ворогами. його свiтились божевiллям. Праворуч i лiворуч з'явились грiзнi цепи маршала Жукова. Офiцери пiдняли руки. Потяглися довгi валки полонених. Випавши з орбiти загального планового руху, брели поволi й без мети, нiби не пiдлягаючи вже закону тяжiння, й здавались невагомими. Це йшла вже людська спустошенiсть. I зустрiчнi потоки радянських солдатiв дивились на них байдуже, без злоби й ненавистi, як у порожнечу. Прямуючи на захiд, всi думали сво┐ думи. В Павлiвськiй школi почалось нове життя. Уляна прийшла в свою школу з чоловiком. Уляна. Знайомi? Вчитель Мандрика, Гордiй Павлович. _Мандрика_. Пробачте, ми знайомi. Ви, зда║ться, хм... _Орлюк_. Еге ж! _Мандрика_. Чи, може, я помиляюсь? _Орлюк_. Нi. Орлюк. _Мандрика_. Ага! Ка-хи... Пробачте, я , зда║ться, на вас дихнув? _Орлюк_. Що? Нi, що ви! _Мандрика_. Не дихнув? То пробачте. Менi здалось, що дихнув. Пробачте ласкаво. _Орлюк_. Прошу. _Мандрика_. Так не дихнув? _Орлюк_. Нi, нi. _Мандрика_. Ну, пробачте, хм... Нi, то ви той, ви пробачте, хм... Як же це, хм... Уляно Василiвно! Ой! Пiшла. Куди це вона? |
|
|