"Олександр Довженко. Повiсть полум'яних лiт (Укр.)" - читать интересную книгу автора

_Орлюк_. Пiшла в клас.
_Мандрика_. Так, так.
_Орлюк_. Як все змiнилось.
_Мандрика_. Ага. Так от, ви зна║те, я дуже радий. Я зразу хотiв сказати
це Улянi Василiвнi й вам, що я дуже радий, що можу чесно дивитись вам в
очi.
_Орлюк_. Важко вам було?
_Мандрика_. I не кажiть!.. Дозвольте потиснути вашу руку. Ой, я,
зда║ться, знову дихнув?
_Орлюк_. Дурницi._ _Ну_,_ що ви, справдi!
_Мандрика_. Спасибi вам за визволення з нiмецько-фашистського ярма. Тут
таке робилось! Жах! Де ж це Уляна Василiвна?
_Уляна _стояла посеред класу. Перед нею в тишi сидiли дiти. Половина
класу пустувала.
- Що ж це вас так мало, дiти?
- Нема бiльше.
Уляна зайшла до другого класу, - те саме; в третiй, четвертий, - та ж
картина. В сьомому класi не було нiкого - клас стояв пусткою, потрощенi
парти, бруднi голi стiни.
- А!
Тодi вона сiла за припалий пилом стiл i схилила голову. Минуле постало
перед нею: тридцять шiсть чепурних хлопцiв i дiвчат засiли лави. На стiнах
виникли портрети великих дiячiв людства. На столi квiти. Школярi вродливi,
з добрими очима. У дiвчат чудовi голоси.
Пригадався урок спiву. Тихо виводили веснянку:
Поставлю свiчу
Проти мiсяця, -
Тихо йду, тихо йду,
Та вода по каменю,
Та вода по бiлому, Тихо йду.
Потiм клас почав мiнятися на очах: учнi немов зникли й тодi знову
повернулись звiдусiль - худенькi, заморенi дiвчатка з фашистсько┐ неволi,
геро┐ фронту, повiшенi молодi партизани з зашморгами на шиях, пораненi,
понiвеченi, живi з концтаборiв, перевдягненi в чужий одяг.
Тихо йду, тихо йду,
Та вода по каменю,
Та вода по бiлому, Тихо йду.
- Уляно Василiвно! - пролунав у тишi тоненький дитячий голосок. Уляна
пiдвела голову. Еа дверях стояла дiвчинка Настя Гулакова з сiрими очима,
сповненими цiкавостi.
- Ви вбивали фашистiв?
Уляна стенулась i випросталась. Настя причинила дверi. Уляна ще раз
обвела очима порожнiй клас i повернулася в учительську.
_Мандрика_. Уляно Василiвно. Дозвольте подякувати вам за визволення з
нiмецько-фашистського ярма.
_Уляна_. Скажiть, це ви замазували в пiдручниках портрети?
_Мандрика_. Я мусив. Тут жах, що робилось. Спочатку я гадав...
_Уляна_._ _Що?
_Мандрика_. Слово честi, нiчого, клянусь честю. Той, як його, це ж,
повiрите, я мало не втiк до партизанiв.