"Олександр Довженко. Повiсть полум'яних лiт (Укр.)" - читать интересную книгу автора

поля й розмитi дороги, де залишилась вся ┐х технiка, вони не раз падали
долiлиць куди попало, рятуючись вiд авiацi┐. Охопленi психозом оточення,
вони кидались на всi боки й, кленучи долю, брели, ледве тягнучи ноги.
Це так змiнило ┐х зовнiшнiсть, що майже нiхто нiкого вже не впiзнавав.
Багато хто з них був п'яний або скидався на п'яного.
Генерал фон Бреннер збожеволiв. Це сталося з ним ще позавчора, але про
це не наважувались говорити, або ж просто всiм було не до нього: все
плазувало до прикордонно┐ рiки, задихаючись вiд втоми.
- Майне дамен унд герен, прошу налити бокали!- сказав фон Бреннер з
безтурботною посмiшкою. Офiцери застигли зчудованi. Генеральськi слова ще
не дiйшли до ┐х свiдомостi. Але землиста жовтизна обличчя, сухий вiдсутнiй
погляд i безтямна посмiшка генералова вразили багатьох з них дужче, нiж
загибель полкiв i захоплюючих iлюзiй.
- О готес вiль! - глухо застогнав один, немолодий вже, брудний
полковник i озирнувся на захiд.
- Панове, прошу сiдати, - посмiхнувся фон Бреннер, зробивши при цьому
такий вишуканий жест рукою, що слухнянi штабiсти навiть озирнулись на
примарнi крiсла, але, побачивши пiд собою рiдину земного покрову,
утримались.
- Ляга-а-ай! - пролунав хрипкий зойк. Офiцери впали, насмiшивши тим фон
Бреннера до слiз. Посипались бомби. Але поблизу нiхто не був убитий, i за
хвилину офiцери повставали.
- Сьогоднi вночi, панове, спала менi одна щаслива думка, - сказав фон
Бреннер. - Я почав помiчати, що маршали Кон║в i Ватутiн абсолютно
iгнорують вiйськову думку. Внаслiдок цього цiлi танковi армi┐ захрясли в
багнюцi невикористанi. Ми з дружиною вiдразу звернули на це увагу... Я ж,
панове, одружений, ви зна║те. Одружений з Гiтлером. Сподiваюсь, вам
вiдомо, що наш фюрер - жiнка, якщо не брати до уваги вусiв i схiдного
житт║вого простору. Айн, цвай, драй, фiр! Айн, цвай, драй, фiр!!!
Офiцерам стало моторошно. У полковника Тiца, що перебував у станi
надзвичайного нервового напруження, з'явилось бажання застрелити генерала,
але маузер був геть у болотi, руки в болотi, i рух так i лишився
недовершеним, i Тiц, зцiпивши зуби, раптом почав дрiбно тремтiти в нападi
м'язового пароксизму.
- До речi, хто вигадав цей схiдний житт║вий простiр? - запитав раптом
генерал фон Бреннер. - I чому вiн житт║вий, а не смертний простiр?
Вiдповiдайте! Генерал Гiммельшток!
- Я не генерал Гiммельшток!
- А де генерал Гiммельшток?
- Його вбито.
- А я що сказав?
- Ви сказали - генерал Гiммельшток!
- Неправда. Я не мiг цього сказати. Я хотiв сказати щось iнше. Вбитий
полковник Гаус, нi?
- Вбитi Гаус, Шмiдт, фон Редiгер, Ратценау, фельдмаршал Манштейн.
- Дозвольте, а хiба не ви фельдмаршал Манштейн?
- Нi. Я капiтан Шульц, - сказав брудний капiтан, нiмiючи з страху.
Генерал фон Бреннер встав i витягся перед ним, як перед маршалом, i
Шульц вiд цього мало не збожеволiв.
- Але ж ви були вбитi, пане фельдмаршал! Нi?