"Олександр Довженко. Повiсть полум'яних лiт (Укр.)" - читать интересную книгу автора

й не було його зовсiм на свiтi, i тiльки гнiвний його дим понесуть над
землею схiднi вiтри, та невтiшна мати до кiнця сво┐х днiв питатиметься в
подорожнiх: "А чи не бачили, чи не чули?"
Але про це нiхто не думав. Не було вже коли. Iшли в атаки, форсували
рiки серед бито┐ криги.
Зникали у весняних вiхолах. Провалювались у воду. Червонiли каламутнi
води, пiдмивали береги. Фашистськi загарбники, вiдступаючи, метались
величезними зграями.
Цепи брели по колiна в багнюцi, в дощ, в снiгопад.
Вже вiлiси позастрягали в баюрах, i генерали спiшились i брели
непролазними шляхами. Генерал Глазунов на ходу розглядав географiчну
карту.
Дощ, снiг, вiтер.
Витягали гармати з ковбань та багон. Снiг.
Наводили мости по шию у водi серед бито┐ криги.
Скресали рiчки.
Стрiля║ться гiтлерiвське офiцерство у великих i малих оточеннях.
Дощ. Валки машин в невилазних калюжах.
- Воздух!
Генерали, офiцери, гауляйтери, продажнi жiнки вискакують з машин i
падають живi й мертвi в багнюку.
- Вооздух!
Друга хвиля "iлiв". Третя. Четверта.
_- _Гальт! Куди?
_- _Я! Я туди...
- Тiкати? Старий укра┐нський пес! - Брудний офiцер пiдповз до
Грибовського.
- Ви мiй наказ одержали?
- Нi, пане полковник, - зблiд Грибовський, пiзнавши з голосу Шредера й
вiдчуваючи, що вiн попався.
- Перевiрю... Тiльки дарма ви намага║тесь вислизнути з ваших болiт.
- Я...
- Ви пiдете в тил для диверсiй.
- Я втратив всiх людей.
- Брешете! Ви завжди брешете, чорт би вас узяв! Майте на увазi, виходу
у вас нема. Про перехiд до бiльшовикiв, натурально, можете не думати.
Однак вам там вiрьовка. Але тут бережiться! Зрозумiли? Не забувайте, що я
вас уже раз розстрiляв. Виходить, ви стрiляний, тобто караний, тобто
винуватий, зрозумiло? Чорт би вас забрав з усiм вашим народом.
- Пане полковник!
- Всi ви нас ненавидите! Розкусив я вашу Укра┐ну, проклятi. О, будь вiн
проклят навiки, той час i той день! - згадав фон Шредер старого вчителя
Рясного, його пророчi слова перед розстрiлом.
- Ляга-а-ай!!!
Все бухнуло в грязюку,
Командуючий фронтом генерал фон Бреннер сидiв у безнадiйно загрузлому
посеред дороги "опель-адмiралi".
Навколо нього по колiна в рiдкiй багнюцi стояла група штабних офiцерiв.
Офiцери ледве тримались на ногах. Багато днiв вiдступали вони пiд
могутнiм натиском Радянсько┐ Армi┐. Поглядаючи назад, на схiд, на чорнi