"Олександр Довженко. Повiсть полум'яних лiт (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- В них дуже тоненькi пiдошви.
- Я б усiх примусила ходити по росi.
- Це поки що неможливо.
- Чому?
- Дуже дорого це. Але так буде. Людина повернеться на вранiшню росу.
Навколо не┐ цвiстимуть сади. А в квiтучому саду неможливо не те що вбити,
а навiть лаятись.
- Правда. Я пам'ятаю...
- А зараз не роса людинi, а дах потрiбен.
- Не треба менi даху. Я хочу спати з тобою просто неба й бачити зорi.
Так почалось ┐х нове життя.
Дорогою вiйни йшли вдалинi силуети машин i гармат. До них долинала
нiчна музика та║мних пересувань, чи то ┐м здавалось, поки вони не поснули.
На високiй днiпровiй кручi бiлiли ру┐ни. На ру┐нах зацвiтала перша
молода вишня. А за вишнею в прозорiй синявi ночi далеко внизу мерехтiла,
танучи у пiтьмi, могутня днiпрова повiдь.
I от на Уляну найшов сон.
- Хто тут?
- Кияни, - сказав той, що пiдiйшов. - Князь Святослав i во┐ни. Ми -
сон.
- Нi, нi... - прошепотiла Уляна. - Хiба може приснитися людина людинi
через тисячу рокiв?
- На цьому мiсцi, так, - сказав Святослав. - Це старий берег. Он там
стояли мо┐ човни.
- Але ж якi лiта минули. Столiття пройшли...
- Вони зiйшлись нинi край тво║┐ постелi, ланки часiв минулих i лiта
прийдешнi.
- Не розумiю, не збагну... Iване. Ти спиш? Iване...
- Яка древня трава, - сказав Святослав i взяв жмут трави, - i так само
пахне. I тi ж зорi. I Днiпро вже тодi був старий, коли я линув думкою за
Дунай.
- Але чому цi║┐ ночi... товаришу генерал? Ви хочете хрестити мо┐х
дiтей?.. Iваночку, це ти?
- Що тобi?
- Ти спав?
- Нi.
- Нi?..
- Я думав про Дунай.
- Ой коли? Скажи, коли це було?
- Га? Не знаю. Я сплю, я сплю пiд цим небом.
- А що ти сказав? Iваночку, що це було!
- Що було?
- Ти сказав про Дунай. Ти сказав, що всi сторiччя зiйшлись,
розiрванi... Що ти ще сказав? Ну, пригадай!
- Це тобi приснилось.
- Менi страшно. Це така давнина... Що це було, ти зрозумiв? Що це?
- Це було почуття. Тiльки це сон.
- Та хiба ж може двом приснитись той самий сон? Пригорни мене, пригорни
мене. Боже, як хороше... Якi зорi! Якi! Ми щасливi. Та хiба ж можна бути
такими щасливими?!