"Олександр Довженко. Повiсть полум'яних лiт (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- А в тому, що страшнi речi ско┐лись. Генерал помiтив, що Роман був
добре напiдпитку й що його мучить якась нiсенiтна думка.
- Вже ж такого розору, вогню та нiвечення вiд сотворiння свiту не
бачено. Вiрно я кажу?
- Ну_,_ припустiмо, - сказав генерал.
- Так от спало менi на думку...
- Та помовч, Романе, годi.
- Менi не шкода! - випалив Роман, вдаривши себе кулаком у груди й
пильно вдивляючись в лице генераловi.
- Чого саме?
- Анiчогiсiнько! Нехай горить! I нехай воно прахом ляже! Бо все ж iде
на краще, от пригада║те мо║ слово!
- Романе, чи ти здурiв, чи п'яний?
- Не п'яний я.
- Ну, годi! Кинь-но вже. - Ковалевi Сильвестру було дуже нiяково й
прикро. - Вибачайте, товаришу генерал.
- Не перебивай. Дай перевiрити душу на розумнiй людинi. Я тверезий. Я
такий тверезий, товаришу командуючий, - казав Роман генераловi, що мене
вже нiчим не напо┐ш... Нема жалю! Був, i нема. Отак от. Зрозумiло? I от я
думаю - чому? Що я за людина?
- Совiстi в тебе нема, - з докором сказав Хома.
- Нi, ║. А в вас нема iнтелiгентностi нiяко┐! - розсердився Роман. -
Образливо менi, так! Приходять дво║ гiтлерiвцiв, один по-нашому навiть
говорить, мабуть, чи не з колонiстiв. У вас, каже, все погане, а самi ж
завидющi, жаднючi, аж трусяться. Ах, ти ж, кажу, розтуди твою, грабiжнику,
злодюго! Геть, кажу, злиднi! Напiдпитку трохи був.
- Ну й що?
- Розстрiляли, сучi сини. Ось, бачите, дiрка. Сюдою увiйшла, а сюдою
ось вийшла. А це друга. Мало не пропав... А оте все, - Роман махнув в
напрямi вигорiло┐ вулицi, - все тлiн, мотлох... Хiба це... не довiку ж пiд
стрiхою та стрiхою. Хiба це житло?
- Романе!
- Та коли вже нiяко┐ тобi влаштованостi нема, а в вiйнi ми, бач, гору
взяли, наше таки зверху, то й краще, виходить, ма║ тепер прискоритись,
душа з нас геть! Як ви гада║те, мушу я жалкувати за цим усiм? - Роман
ударив себе кулаком у груди i вп'явся очима в генерала.
Всi принишкли.
- Якого року? - спитав генерал, посмiхаючись.
- П'ятдесят! - вiдповiв Роман.
- Однолiтки. Питання цiкаве. Хай молодi скажуть. Бо ж вони в основному
воюють. Орлюк !
- ксть. Орлюк_ _встав.
- Народ цiкавиться, як воювали, як проливали кров. З чим додому
вертали. Чого жаль, чого не жаль, якi думки? Якi бажання?
- Бажаю перемоги! - сказав Орлюк.
- Нi, ти особисто скажи! - перебив Роман.
- Кажи особисто!
- Особисто я, безумовно, воював, сказати б, три роки майже. к
поранення...
- Це не вiдповiдь, це факти, в мене теж_ _вони ║!