"Олександр Довженко. Повiсть полум'яних лiт (Укр.)" - читать интересную книгу автора

хiба що?
- Та нiби - нi.
- Дурня знайшов. Треба ж думати, що до чого, коли й як. А не так от -
сказав та сказав!
- Та про це ж i мова мовиться!
- А певно. Треба ж таки метикувати. Аякже!
- Iменно.
"Хитра дядькiвня", - подумав Глазунов i присунувся ближче до дядькiв.
- Я що кажу? - звернувся Клунний до генерала. - Я кажу, що розор
справдi-таки величезний, нечистий би його взяв, того Гiтлера, але не знаю
вже, як воно там вийшло по сукупностi рiзних причин i обставин, тiльки з
одного боку це, з другого ж навпаки, я кажу, будь ти неладне, що може
бути... Власне, я не кажу, що може iменно бути, я цього не кажу, та тiльки
я так собi мiркую, та навiть, коли вже чисту правду казати, то й нема в
мене тако┐ думки, а буцiм от питаю, що, може, й отак можна думати, чи нi,
товаришу генерал? Вам уже воно виднiше, чи як ви... Хомо!
- Та ми, що ми. Ми, як усi, - сказав Хома i запитливо подивився на
генерала. -_ _Це дуже делiкатна справа!
- А ти, Сильвестре?
- Та й я так само.
- I я кажу, що так, - сказав Клунний. - Хiба я що кажу?
- А певно! Ти що казав?
- А що я казав?
- Ти_ _сказав...
- Та нiчого такого я не казав. - Клунний повернувся до генерала.
-Товаришу генерал, що я сказав? Я сказав, - як люди, так i я! Та що там
говорити! Я сво║ дiло знаю.
- Е, Романе!.. - сказав Хома, маючи, певно, на думцi впiймати його на
якомусь словi.
- А ти не екай менi перед генералом! Сьогоднi з ними гуляю, а завтра
вони мене в атаку посилатимуть, так ти ┐м про мене будеш тут екати! Тобi
скiльки? П'ятдесят п'ятий?
- П'ятдесят шiсть.
- Ну, ось бачиш. А я призваний. - Клунний видобув з кишенi призивну
посвiдку. - Ось! Ти про мене ека║ш, а я завтра подвиг зроблю! От вiзьму й
зроблю!
- Роби, - сказав Хома, - тiльки ж не треба так неполiтично розмовляти.
Роман образився.
- Ну, ви подумайте... Товаришу генерал, що ви скажете?
- Не розумiю, про що мова, - сказав генерал, остаточно зацiкавлений
цi║ю дипломатичною розмовою.
- А мова про те, - Роман рiшуче махнув рукою, - що я хочу запитати вас,
як рiдного, вибачайте, брата, так ось рота затуляють.
- Хто?
- Нiхто не затуля║. А тiльки ми його зна║мо: за хвилину такого може
наговорити, що за п'ять рокiв потiм не вiдкрутишся.
- Дурниця!
- Про мене, нехай, нехай буде дурниця, питайся, тiльки нас не вплутуй,
- сказав Хома. - Ми на цю мову не приста║мо.
- А в чiм рiч? - спитав генерал.