"Олександр Довженко. Повiсть полум'яних лiт (Укр.)" - читать интересную книгу автораартилерист Дубровiн. - Уже як-небудь та добудемо. Повiрте мо║му руському
слову! Грiм оплескiв покрив слова лейтенанта Дубровiна. - А поки що, матушка, одержуй по заслугах без опору i не сердь генерала. Шд новий вибух оплескiв генерал Рябошапка вручив геро┐нi медаль. Антонiна заплакала, але не витримала, щоб тут же не сказати, зиркнувши на чоловiка: - Чого очi витрiщив? Завидьки беруть? - Ну, буде вже тепер, - подумав уголос Максим Троян i, докiрливо подивившись на генерала, невдоволено махнув рукою. Всi засмiялись. - Дарма обража║тесь i смi║тесь дарма, - сказав повчально лiтнiй вже й напiдпитку колгоспник Богдан Шамрило, що з нагоди торжества вдягнув сво┐ старi георгi┐вськi хрести. - На все треба мати сво║ спостереження. Баба з медаллю - вiйна при благополучному завершеннi. Примiчайте спостереження. - Цiкавий прогноз! - зауважив один танкiст. - А, не вiрите в прикмети. А чому ж, де-то ще ви були, а фашистiв геть нужа понападала? Щоб ви знали, теж провiщення - печаль. Е-е!.. Я примiчаю, та оповiстку даю народу, кажу, - Гiтлеру могила. Та хiба не смiялись тодi з мене, а десь за тиждень листiвки почали скидати вашi вже, чи, сказати б, нашi. - Товаришi, чи не забрати нам мого хазя┐на в штаб розвiдки й во║нних передбачень, - сказав капiтан Нетудихата й сам засмiявся, трохи голоснiше - Смiйтесь, а прикмета велике дiло, - сказав Шамрило, нiби й не чувши його жарту. -_ _От_,_ скажiмо, помiчаю я, - заходить до мене до хати капiтан. Шапки не скида║, не здоровка║ться, недокурок додолу, - три прикмети зразу. А що воно? Хто скаже? Не зна║те, то я скажу: командир полку поганий, - Шамрило подививсь на капiтана Нетудихату з таким виглядом, нiби те, що вiн казав, нiякою мiрою капiтана не стосувалось. - Неправда! Наш командир полку Герой Радянського Союзу! - сказав капiтан Нетудихата й дуже почервонiв. - Так я ж не про вашого кажу, - сказав Шамрило, - а коли й про вашого, то вiн же Герой Радянського Союзу, щоб ви знали, на ворога. А на друга, на сво┐х, так би мовити, людей потрiбне не тiльки геройство, а ще й привiтнiсть його капiтанiв, при║мнiсть й iншi прикмети. Ну, та хвала боговi й за те, що ║. Будьмо здоровi! - Тут двiчi хрестоносець старий драгун Богдан Шамрило пiдняв чарку й так якось несподiвано, наче на очах одмiнився, сказав зворушливо з батькiвською глибокою стриманою нiжнiстю, немовби здоровлячи рiдних сво┐х дiтей: - Щоб же здiйснилось ваше бажання! - Спасибi! - сказали всi. - Вип'║мо за вашi найкращi прикмети, - за доблесть вашу, й за труд, i за нездоланнiсть нашо┐ радянсько┐ землi. - Спасибi! - Хай благословить вашу путь вся квропа, i хай полюбить вас людство! Щоб вашi гармати були страшнi, а голоси вашi завжди людянi. Коли всi випили, зразу пiдвiвся Орлюк. - Дяку║мо за хорошi нашi прикмети, - i вип'║мо, товаришi, за |
|
|