"Олександр Довженко. Повiсть полум'яних лiт (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Не спiвала тiльки невелика група лiтнiх жiнок. Це були матерi забраних
у фашистську неволю дочок i розкиданих долею по всiх фронтах синiв, що вiд
них нi вiстоньки, нi чутки ось уже трет║ лiтечко. Тривожнi сни висушили
душi матерiв, i битви вiри й розпачу день у день, нiч у нiч не загасали в
┐х скорботних очах.
Вони дивились на торжество, жально всмiхаючись, i тихо плакали вiд
спiврадостi й примислення до щастя молодих i себе, й любих дiтей сво┐х, i
вiд споглядання краси i врочистостi, яку так полюбля║ народ в неповторнi
години.
Орлюк i Уляна зупинились перед невеликим столом. На столi, на
гаптованому золотом червоному прапорi, лежав великий вiнок з колосся, а в
вiнку - книга, Конституцiя СРСР. Хор замовк.
- Прошу повторювати за мною, - тихо сказав генерал молодим i,
повернувшись до столу, на якусь мить застиг.
- Перед лицем закону, - пролунав у тишi генералiв голос, - Союзу
Радянських Соцiалiстичних Республiк ми, Iван Демидович Орлюк i Уляна
Василiвна Рясна, виявля║мо свою волю на спiльне життя.
- Волю на спiльне життя... - повторили молодi.
- Як подружжя...
- Подружжя, - сказали Iван i Уляна. - Засновники родини й продовжувачi
роду свого, - казав генерал Глазунов, - на виконання закону життя...
- Закону життя, - повторили молодi, вiдчуваючи велич сво║┐ ролi на
землi.
- ...в iм'я блага нашо┐ держави, безсмертя народу й особистого
добробуту.
- ...безсмертя народу й особистого добробуту, - сказали Iван та Уляна,
думкою звертаючись до всього свiту й сво║┐ совiстi.
пм подали книгу, й вони розписалися. Потiм, коли розписалися свiдки,
генерал Глазунов оглянув усiх присутнiх i сказав урочисто й проникливе:
- Iм'ям закону Союзу Радянських Соцiалiстичних Республiк стверджую
вза║мний вияв волi громадян Iвана Демидовича Орлюка й Уляни Василiвни
Рясно┐ на спiльне подружн║ життя чоловiка й жiнки, батька й матерi дiтей
сво┐х, засновникiв родини й продовжувачiв роду в iм'я блага держави,
особистого добробуту й безсмертя народу.
Потiм вiн сказав подати ┐м бокали вина й звелiв поцiлуватись. Молодi
поцiлувалися й випили вино.
- Я не знав ваших батькiв, Iване й Уляно.
- Вони були мученики! Вони були геро┐! - озвалися свiдки життя ┐х -
колгоспники.
- Вони були радянськi люди, - сказав генерал, - i я, що народився на
Волзi, схиляюсь перед ┐х красою, бо тiльки красивi люди могли виховати
таких дiтей на Днiпрi.
Потiм, обернувшись до молодих, вiн сказав:
- У великий час подали ви руки одне одному, Iване й Уляно. Ми
перемага║мо наймогутнiшу темну силу - фашизм. Весь свiт з подивом дивиться
на нас. Хто ми? Де воно в нас, оте найголовнiше, нездоланне? Чим
перемогли? Хоробрiстю? Щедротою? Генi║м? Трудом?
Знаю, довго будуть народи обмацувати нашу зброю, лiчити нашi рани,
сяяти вдячнiстю чи заклякати з ненавистi. Пишатимуться нами, боятимуться
нас, лякатимуть нами один одного, збиватимуть капiтал на недосконалостi