"Олександр Довженко. Повiсть полум'яних лiт (Укр.)" - читать интересную книгу автора

вдивляючись докторовi, вдавалося, в саму душу.
- Жити? Обов'язково, аякже! - вдався хiрург до сво║┐ звичайно┐
рятiвничо┐ брехнi й, бачачи, що Орлюк вже помира║, що йому лишилось
якихось кiлька хвилин життя, вiдiйшов до другого пораненого, не
призначивши йому навiть перев'язки.
Орлюк зрозумiв, що надiя покида║ його назавжди.
- Стривайте!.. Доктор!..
Хiрург знiяковiло озирнувся. Орлюк прочитав його думки.
- То перев'язка вже не потрiбна? Га? - спитав вiн, згоряючи в огнi
сво║┐ гангрени й обпалюючи його палаючим поглядом.
А що сказати хiрурговi? Що казати хiрургам щодня бiля постелi
вмираючого?
I пiшов хiрург з лiкарями й сестрами-жалiбницями до перев'язочно┐, а
Орлюк вiдкинувся на подушки й заридав,Пригадав вiн свою Ки┐вщину, золоту
свою кра┐ну, сво┐ розлогi лани, сади. Старий Днiпро замигтiв у його
пам'ятi сво┐м вiчним святковим простором. Пригадалась Уляна, з якою мрiяв
прожити життя над прекрасною сво║ю рiкою.
- Де ти, Улю? Поглянь на свого Iвана! Бачиш?.. Заметався сержант на
сво║му смертному ложi. Забився, неначе пiдбитий птах. Не помирати хотiлось
Орлюковi - жити!
Раптом з'явилась Уляна, або що iнше привидiлось йому.
- Ай! - застогнав Орлюк 1 глянув по палатi, а в палатi самi тiльки
пораненi на бiлих койках.
- Ось де я...
I раптом вiн встав.
Обiйшовши всi палати, хiрург Богдановський зайшов у перев'язочну й,
розпорядившись щодо перев'язок, присiв край вiкна, чекаючи на початок
роботи.
Ранок був сiрий, хмарний. Богдановський опустив голову на руки й
замислився.
Несподiваний дужий стук у дверi примусив його здригнутись. Хiрург
озирнувся - Орлюк!
Вiн стояв у дверях в самiй бiлизнi, в мокрих вiд кровi й гною бинтах,
вкритий холодним потом.
- Перев'язку!.. - застогнав Орлюк i, витягнувши вперед праву руку,
попрямував до столу. - Жити хочу! Давайте перев'язку й усе, що там
треба!..
Сержант Орлюк iшов до операцiйного стола, хитаючись i заточуючись, як
на палубi корабля в ураганному морi.
Вражений неймовiрнiстю того, що сталось, хiрург застиг. Страшний був
Орлюк i прекрасний.
- Ви думали, я вже помер? Я живий! - заметався Орлюк, шукаючи опору
здоровою рукою.
- Перев'язку! Перев'язку дайте... Жити хочу!!! I Орлюк упав на руки
пiдбiглому хiрурговi. Схвильований хiрург пiдняв його, як хлопчика, й
поклав на стiл.
- Ви гада║те, нам пощастить його врятувати? - запитав його асистент, що
вбiг саме до перев'язочно┐, й почав подавати зi звичною точнiстю
iнструменти.
- Вiн уже сам себе врятував, - сказав хiрург дзвiнким голосом. -