"Олександр Довженко. Повiсть полум'яних лiт (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Держiть. Так... Та держiть, хай йому... Ну!
З хiрургом сталось щось дивне. Вiн зовсiм перемiнився. Вiн почав
працювати весело, з надзвичайною енергi║ю i, працюючи, вiн милувався
сержантом.
- Ах, ви подивiться, який велетень! Яка грудна клiтина! А плече яке,
га? - захоплено казав хiрург, оброблюючи страшну Орлюкову рану перекисом
водню й накладаючи на не┐ асептичну пов'язку.
- А ноги якi┐ А шия! А хода яка! Ви бачили, як вiн увiйшов? Стрункий,
як бог. Камфору!.. Так... Прекрасно. Ах, який юнак! Ви погляньте, якi
м'язи. Як вiн увiйшов!
- Але ж як вiн увiйшов? Вiн же був лежачий хворий! - здивувалась
медсестра.
- А що ви там тямите! Курка!
- Не смiйте мене ображати.
- Пробачте...
- Але де вiн набрався сили? В нього ж не було пульсу? - сказала друга
сестра.
- У нього була воля... Тримайте!.. Тримайте або йдiть пiд три чорти!
- Ви дума║те, вiн житиме?
- Вiн житиме довше нас з вами! Тримайте!.. Так... Повiрте менi, вiн
зробив для свого життя вже бiльше, нiж ми робимо зараз... Бинт!
Хiрург працював з незвичайним натхненням. Нiколи ще не прагнув вiн так
пристрасно врятувати людське життя, як зараз. Iван лежав перед ним
непритомний, але його могутня воля до життя й боротьба передались
хiрурговi й заполонили його. Вiн забув свою втому, сво┐ безсоннi ночi й
працював, як пiсля чудодiйного сну й ванни, працював легко й радiсно, i
сонце, що вигулькнуло на хвильку з хмар i зазирнуло в операцiйну, немовби
посмiхнулось до нього, як обiцянка щастя. Так сила опору смертi вмираючого
помножила силу волi лiкаря, i цю силу лiкар повертав хворому сторицею.
Вливши йому ще раз протигангренозну сироватку й пiвлiтра кровi, вiн
наказав дати йому теплого вина й гарячого чаю й довго грiти його грiлками.
Поступово пульс у нього почав вiдновлюватись, порожевiли щоки, i Орлюк
розплющив очi.
В сiрих очах горiло ще те саме запитання. Всi четверо - хiрург,
асистенти й сестри - кивнули йому й вiдвернулись вiд складного напливу
почуттiв.
Орлюк глянув на хiрурга й посмiхнувся.
- Ви виграли генеральну битву майже без будьяких засобiв для перемоги,
- сказав схвильовано хiрург. - Дякую вам. Ви навчили мене жити. Я схиляюсь
перед благородством вашо┐ волi.
Коли Орлюка везли з операцiйно┐ на койку, йому аплодувала вся палата.
Пораненi з гордiстю дивились на свого товариша й кричали йому "ура", й
койки двигтiли вiд ┐х благородного зворушення. Це була велика хвилина
злагоди, ║дностi, щастя. Все посмiхалося Орлюковi - всi люди, стiни
госпiталю, небо. Вiдчинились бiлi дверi.
- Товаришi пораненi, визволено Ки┐в! - пролунав високий, чистий голос
сестри ще з порога.
Гучне "ура" пiдхопило Орлюка, пiдживило його сили, й вiн побачив свiй
Ки┐в - Золотi ворота. Щоправда, не зразу вiн його побачив. Понад мiсяць
минуло, перше нiж позбувся вiн сво┐х ран i по┐хав на поправку додому, в