"Олександр Довженко. Повiсть полум'яних лiт (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Так почалася ця битва. Спочатку пiшло ┐х небагато, якихось пiвдесятка
хистких човнiв. Хвилi кидали ними в рiзнi боки, розносили ┐х, захлюпуючи
бризками. I пiтьма, хоч око вийми. Але коли на пiвдорозi спалахнув раптом
з правого берега ворожий вогненний вал i все осяяло фе║ричне свiтло,
побачив Орлюк, який грiзний Днiпро був перед його хатою. Вода клекотiла й
пiнилась вiд куль. Освiтленi вибухами, водянi смерчi вiд мiн та снарядiв
розтинали пiтьму й спадали на тих, хто плив i тонув, важкими студеними
потоками.
Геть-чисто вся рiка, скiльки оком кинь, праворучi лiворуч, ряснiла
бiйцями. Вони пливли, простуючи вперед i вперед, туди, до смертоносних
вогнiв, на рибальських човнах, на плотах, на бочках, на позриваних з
ворiтниць воротях, озбро║нi самою лиш легкою збро║ю й мужнiстю.
Вони перепливли рiку. Батальйони Пiдсiкайла, Сави, Нефедова, Чупая
першi кинулись на правий берег, показавши приклад вiдваги на довгi часи. А
першi з перших переможцiв Днiпра - Конак, Сокольников, Третьяков i
Трохименко стали iсторичними солдатами. Сконав тiльки квген Баряк уже на
самому березi в них на руках, та сержанта Орлюка не стало.
Коли його човен перевернуло й пiдкинуло вгору вибухом снаряда, вiн,
поранений, вилетiв з нього й шубувснув далеко у воду, й холодна бистрина
понесла його вниз за течi║ю разом з тисячами його сучасникiв. Промайнули
перед очима берег, вишня, хата, й нiчого не стало.
Страшний був Днiпро, потемнiлий вiд кровi. Каламутна хвиля.
- Далi!
Перед хiрургом лежав Орлюк.
Вiдтодi, як чи┐сь добрi руки витягли його з води, минуло кiлька днiв. I
що не день, йому гiршало. Жар у його позбавленому кровi тiлi перейшов за
сорок перший градус. Страшна газова гангрена вразила його руку. Рука
лежала поряд нього розпухла до неймовiрного розмiру, темна, в
багрово-синiх плямах та пухирях, i нестерпно смердюча. Три днi не спускав
з не┐ очей Орлюк. Вiн дивився на не┐, як на смертельного ворога.I
мовчав.Руку Орлюковi врятувати не можна вже було.
- Пiзно, - сказав хiрург до свого помiчника, - доведеться вiдтяти руку.
- Вiдтинайте! Рiжте швидше! - рiшуче й швидко сказав несподiвано Орлюк.
Здивований хiрург повернув голову. На нього дивились широко розплющенi
серйознi Орлюковi очi.
- Рiжте швидше! - наказав Орлюк i навiть мотнув головою, нiби
вiдкидаючи непотрiбну руку.
Не допомогли Орлюковi нi протигангренозна сироватка, нi спроба
переливання кровi. Його спорожнiлi кровоноснi судини спались i тепер
чинили вже опiр введенню кровi. Вiд плечового суглоба гангрена поплазувала
вже через надплiччя до ши┐. Розпухле плече являло картину грiзну й
нестерпну.
Коли його перевезли в тиловий госпiталь, вiн був уже без пульсу. Вiн
був безнадiйним. Життя покидало Орлюка. Але вiн не здавався. Свiдомiсть не
затьмарювалась нi на хвилину, й жодна душа в палатi не почула жодного
стогону. Вiн мовчав, i вся його воля пiшла на цей напружений i мовчазний
опiр смертi.
- Як ти себе почува║ш? - спитав хiрург, що був на обходi палат, i взяв
його за руку. Пульсу майже не було.
- Нiчого... Добре... Скажiть, докторе, жити буду? - прошепотiв Орлюк,