"Олександр Довженко. Повiсть полум'яних лiт (Укр.)" - читать интересную книгу автора

повний склад пiдкрiплення, командування фронту звелiло солдатам i офiцерам
армi┐ Глазунова перейти Днiпро.
- Все... Почина║мо! - сказав генерал армi┐ Гла-зунов i, поглянувши на
годинник, пiдвiвся над картами. Пiдвелися й усi генерали, полковники,
командири й полiтпрацiвники. Вiйськова рада закiнчилась.
- Залишилась година. - Генерал Глазунов обвiв очима всiх присутнiх i
сказав дуже тихо:-Забудьте на цей час накази, труднощi, всю су║ту, весь
механiзм вiйни. Iдiть до солдатiв i скажiть ┐м найголовнiше. А
найголовнiше зараз - це добре слово. Скажiть ┐м найкраще, що пiдказу║ ця
нiч. Я знаю: ┐х не трз-ба нi переконувати, нi примушувати, - перед ними
Ки┐в. Але Днiпро вiд цього не мiлкiший, i ворог не слабший. Це велика нiч.
Тому не бiйтесь великих слiв. Скажiть ┐м, що сьогоднi в усьому свiтi нема
людей нi прекраснiших, нi чистiших, нiж вони. Мiряйте життя й смерть
великою мiрою. Скажiть найпростiшiй рядовiй радянськiй людинi-солдатовi,
чи┐ дiди й прадiди вимолювали собi в бога за копiйчану свiчку дрiбок
безсмертя, скажiть ┐й, що вiчнiсть сама стука║ до ┐┐ грудей цi║┐ ночi.
Iдiть.
- Солдати великого Радянського Союзу! Форсу║мо Днiпро!..
Полковник Рябов, Зарубiн, Федорченко й iншi полковники й пiдполковники
пояснили солдатам наказ
командування. Полки стояли в iмлi. Наказ був точний, i кожен давно вже
знав свiй маневр i передумав безлiч думок, готуючись до переправи.
- Тисячу рокiв тому тут приймали хрещення нашi предки. Сьогоднi в цю
священну рiку увiходимо ми! - Полковник Федорченко, незвиклий до високих
слiв, вробив паузу, наче дивуючи собi самому. Вiн нiколи ще так не
говорив, але вiдчував, що генерал мав рацiю, що саме цi слова потрiбнi
були солдатам зараз. I сам вiн був сповнений благородного вiдчуття
iсторi┐. Голос його був ясним у туманi й глибоко людяним: - Хай же кожен з
вас подума║, нащо вiн народився на свiт у цей знаменний час! Чого чекають
вiд нього народи? Якого подвигу! Роздивiться. Прислухайтесь кожен до
голосу сво║┐ душi. Чи вiльна вона вiд тягаря особистого, спогадiв,
бажань?!
- Смерть фашистським окупантам! - глухо вiдповiв полк з iмли.
- Це велика рiка, - казав майор Пiдсiкайло сво║му батальйону вже край
берега. - I хоч мости всi зруйновано, ми, однак, будемо на тому березi.
Так звелiла нам Батькiвщина.
Майор Пiдсiкайло подивився в той бiк, де пiд осiннiми вiтрами нуртували
днiпровi хвилi, й грiзно нахмурився. Дощ перiщив його пiд вiтром, та не
про дощ думав командир батальйону.
- Чого ж нам побажати цi║┐ ночi й що заповiсти нашим нащадкам, якщо,
виходячи з усiх даних, чимало з нас зачепить, так би мовити, снарядом, або
накри║ хвиля? Заповiмо ┐м, браття... - Пiдсiкайло ще раз глянув на кручi
ки┐вських висот. - Тобто, я хочу сказати, що коли наш час настав, значить,
заповiмо ┐м безсмертя!
_Батальйон._ Смерть фашистським загарбникам!
_Пiдсiкайло_. Значить, пояснюю: перед нами не просто той берег Днiпра.
Перед нами, так би мовити, той берег долi. Все! Перший човен веде сержант
Орлюк!
_Сержант Орлюк_ _(в човнi)._ Не озиратись - раз! Цiлковита тиша - два!
Дивись обома - три! Давай!