"Андрiй Дмитрук. Усмix капiтана Дарванга (Оповiдання)" - читать интересную книгу автора

Та що й казати! Лiтак мiг викликати захоплення самим зовнiшнiм
виглядом - голкодзьобий красень з трикутним крилом на всю довжину
тiла, елегантний, мов бiлий журавель...

Переваливши через гострi пiки зовнiшнього хребта, Кхен знову
пiрнув у сумне море хмар. Знизив машину до самого плато. На кам'яному
островi збирали кукурудзу.
Земля тут не була нарiзана латками, тому що належала кооперативу.
Понад краєм поля повз на гусеницях дивовижний плоский трактор розмiром
з добрячу залiзничну платформу. Збоку до нього прилiпилася хистка,
якась недоречна кабiнка. Здоровило тягнув за собою широченне вiяло
рiзних знарядь; йому, видно, було досить трьох ходок, щоб очистити
все плато.
Кхен опустив голову, оглядаючись... Ага, он воно що! Ну звичайно
ж, танк! Усе дуже просто - з важкого сучасного танка зняли башту,
обiдрали панцир i знешкоджене чудовисько передали кооперативу!
Що ж, цього треба було чекати. Скоро i йому обрiжуть крила.
Нi, капiтана Дарванга мало турбував вiйськовий престиж
королiвства. Мало турбували його й тi величнi мiркування, якi
примусили монарха спершу сказати: "I маленька держава може стати
великою", а потiм уморити голодом тисячi пiдданих, купуючи щораз
дорожчi й потужнiшi лiтаки i танки.
Iнтереси Кхена нiколи не сягали так далеко. В дитинствi йому
вистачало власних клопотiв. Злиднi були страшнi самi по собi. Але
особливо гнiтили спроби батькiв замаскувати її, сховати вiд людського
ока. Дешевi витребеньки, рiзноколiрнi паперовi вiяла, якi затуляли
патьоки i дiрки на стiнах. Фальшиво-гостиннi прийоми гостей - i сумнi,
з прокляттями, пiдрахунки - скiльки лишилося грудочок цукру, рисових
коржiв... Перед зимовими дощами Кхен густо намазував єдинi черевики
сажею, замiшаною на жиру, щоб не так пропускали воду.
До матерi, передчасно змарнiлої, безпомiчної, вiн ставився зi
зневажливою жалiстю. Батько був просто огидний. Викликали ненависть
його кругла спина i дрiботлива хода вiчного лакузи, припомадженi пасма
на лисинi, запобiгливий смiшок i раптовi, прихованi вiд стороннiх
приступи самоствердження. Гарячковi монологи з постiйним набором тем:
"Я - мужчина", "Я - нащадок гiрських вождiв" i "Я - господар у домi".
Звичний фiнал: зойки, биття тарiлок, ляпаси матерi i Кхену i, нарештi,
ридання перед домашнiм вiвтарем.
Накланявшись, батько з якоюсь бридкою, блюзнiрською поспiшнiстю
задимав свiчку, - берiг недогарок для наступного покаяння.
Та були моменти, коли Кхен виходив iз зацiпенiння, навiяного
обстановкою в домi, його нiздрi роздувалися, як у хижака, очi
просвердлювали знущально-розкiшне небо. Гуркiт, що наростав, збовтував
застояну спеку. Кхен стискував кулаки, до болю зцiплював зуби. I ось
над лабiринтом дахiв, трухлявих галерей i сарайчикiв, що кишiли
пацюками, з рокотом проносилася крилата тiнь, прикрашена самоцвiтами
бiлих i червоних вогнiв. Зорi злякано замружувалися на її шляху i
потiм мерехтiли дужче, нiби язички свiчок, повз якi ковзнув нiчний
птах.
Поряд була одна iз баз королiвського зразкового авiаполку.