"Андрiй Дмитрук. Усмix капiтана Дарванга (Оповiдання)" - читать интересную книгу автора

I про бiлявих доведеться розповiдати - як по-свiйськи вони курили
бiля свого "вольво", здоровеннi бороданi в просторих куртках, i попiл
струшували на священний бетон плацу; i полковник замiсть того, щоб
зауважити їм, оглядався безпомiчно на всi боки.
Капiтан Дарванг був людиною з суперечливим характером.
Дорiкнути йому по службi не можна було. Взiрець людини i воїна:
до солдатiв справедливий, перед командирами не тягнеться. Добрий
товариш, надiйне плече в бiдi... Минуле - як на долонi: за походженням
- гiрський кхань, з сiм'ї дрiбного чиновника в Лiєнлапi; рано лишився
круглим сиротою, був узятий до притулку принцеси Тао, зрештою, зумiв
так пiдготуватися до iспитiв у королiвську авiашколу, що пройшов за
конкурсом попереду генеральських синкiв...
Проте дещо в натурi Кхена, м'яко кажучи, насторожувало, а декого
примушувало згадати про "палац нiрвани". По-перше - рiдкiсна
вiдлюдкуватiсть i замкнутiсть. Жодної спроби здружитися з кимось у
полку. Окрiм того, капiтан Дарванг не отримував i не писав листiв,
серед його особистих речей не було нiчиїх фотографiй. На вечорах у
клубi не танцював, а стояв де-небудь пiд колоною, застебнутий на всi
гудзики, i зневажливо спостерiгав веселощi. Навiть вiдпустка
обтяжувала Кхена. Капiтан нiкуди не виїздив зi своєї квартири й або
спав цiлу добу, або ж читав книги релiгiйно-фiлософського змiсту.
Не добувши й половини вiдпустки, як правило, просився до лiтака...
Але все це було б iще допустимим i зрозумiлим - дивак, горець,
сирота, - якби Кхен не виявляв свою незвичайну пристрасть до
бомбардувальникiв. Точнiше - до своєї власної машини...
Троє улюбленцiв було в Дарванга з початку служби. В першi роки
- незграбна, мов паровоз, "лiтаюча фортеця" гiрких часiв Кхенового
дитинства, коли королiвство вело вiйни з сусiдами. Лiтак обслуговувало
в бойовому польотi сiм чоловiк - два пiлоти, штурман, радист,
бомбардир, бортiнженер, - та ще в ангарi товклася бiля нього сила
народу. Як вiдповiдальний за зв'язок Кхен мiг би й не виконувати чужих
обов'язкiв. Проте вiн ретельно чистив кожний гвинтик i циферблат.
Мало того: присвячував машинi написанi в класичнiй формi
тривiршi-куонги, до свята оздоблював кабiну квiтами...
Пiлоти були люди стриманi, трохи бравували своєю чоловiчою
байдужiстю: робота як робота, "труни", "бляшанки", ще цiлуватися з
ними... Над хлопцем пiдсмiювалися, навiть пробували соромити. Дарванг
вiдмовчувався. Лише кавовими очима гостро блимав спiдлоба. Нiхто не
бачив його усмiхненим.
Iншим, досконалiшим i "малолюднiшим" бомбардувальником лейтенант
Дарванг уже командував сам, у нього з'явилося двоє пiдлеглих. Коли
лiтак списали, Кхен зник на три днi, повернувся буквально виснажений
горем, але стiйко витримав покарання (щоправда, не дуже суворе)...
А остання, нинiшня машина стала для Кхена, так би мовити, любов'ю
всього життя. Передусiм тому, що цим бомбардувальником, нашпигованим
автоматикою, Кхен керував сам. Вiн був повним володарем двох
невеликих, але напрочуд потужних турбiн; посиленої бомбової начинки
i струнких ракет пiд крилами. Господарем бустерiв, протирадарного
шару, курсового комп'ютера, системи лазерного наведення та ще багатьох
чудес.