"Валентин Чемерис. Фортеця на Борисфенi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Джура зник, Марiон зацибав з кутка в куток.
"Цiкаво, - думав вiн, - чи вiддасться вона добровiльно? О, жiночi
пестощi для мене зараз що той бальзам! Iнакше зовсiм зачахнув захирiю Але
надто горда холопка Як шляхтянка, не хотiлося б ┐┐ силомiць мордувати.
Живосилом - не те Силомiць дi║ тiльки та худобина Пшияловський..."
Та ось джура вводить полонянку, а сам зника║. Марiон скида║ поглядом
бранку - ║дину свою радiсть у цих диких краях" Хай буде проклятою та мить,
коли вiн погодився сюди при┐хати!
- Здрастуй, красуне!
Полонянка не вiдповiла, дивилася кудись повз комендантi. Висока,
струнка, з русою косою. Коса довга i товста, до пояса. Маленькi груди пiд
благенькою сорочкою, наче два горбочки. Рукавця сорочки - вуставки -
вишитi червоними квiточками з чорними пагiнцями та листочками...
Зваблива... Нi, вона таки ма║ стати його ║диною радiстю в цьому закутнi -
як добре, що ┐┐ спiймали драгуни на якомусь хуторi. Воякiв застерiг: хто
пп хоч пальцем зачепить - того заруба║ на мiсцi. Вона мусить дiстатися
тiльки йому. Коли б вона зохотилась сама... Боже, щоб то було для нього за
щастя!
Марiон налив два кухлi вина, один спрагло сам спорожнив, другий пiднiс
полонянцi.
- Випий, i цей трунок вижене смуток з тво┐х гарних очей. Я велiв, аби
тебе годували по-людськи I ставилися по-шляхетському.
- У неволi не бува║ доброти, - вiдповiла вона, -бо неволя нiколи не
бува║ доброю i справедливою.
- Ти не бiйся мене. Вона глузливо гмикнула.
- А чого б це я боялася того, хто сам труситься над сво║ю долею?
- Але я добрий, - збрехав вiн, бо в ту мить i сам вiрив у свою доброту.
- Я подiлюся сво┐м добром з тобою. I сво║ю любов'ю.
- I для цього ти мене зачинив у льох?
- Пташечку варто зачиняти, iнакше ┐┐ згама║ кiт.
- Гм... Чи не краще тодi зачиняти кота?
- Ха-ха! - зареготав вiн. - Ти дотепна, моя пташечко!
Ще хлюпнув у кухоль вина, бо допiкала спрага.
- Як тебе звати? - обхопив ┐┐ за гнучкий стан.
- Чи пановi не все одно? - вона вислизнула з його обiймiв - Я не терплю
старих лапунiв.
- Але я хочу вимовити тво║ iм'я, - перехилив вiн кухоль.
- Полонянка...
- Рiд у тебе ║?
Вона випросталась i гордо глянула на нього.
- У мене ║ рiд, i великий. Я - укра┐нка!
- Але я питаю, як тебе звати?
- Укра┐нка, - вперто повторила вона.
- Ти будеш мо║ю! - зухвало вигукнув вiн. - Але я не хочу брати силою
те, що любiше по добрiй волi.
Вона рвучко повернулась до нього, очi ┐┐ спалахнули.
- Добро┐ волi забаг? Приперся в чужу кра┐ну, хапа║ш людей, морду║ш ┐х у
пiдземеллi, а тодi добро┐ волi хочеш? Пестощiв?
- Ти ма║ш рацiю, - згодився вiн. - Але я не поляк.
- Не ма║ значення. Ти все одно ворог! Вiн знову хлюпнув у кухоль