"Валентин Чемерис. Фортеця на Борисфенi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Але я поскаржуся коронному...
- Бiжи!-зневажливо махнув рукою комендант, радий, що таки допiк
уродзоному. - Твiй гетьман вешта║ться десь у Прибалтицi, а коли
прицурганиться сюди, то нас уже й слiд охолоне. Дурнi будуть запорожцi,
коли не використають такого зручного менту. Ось тодi й закукурiка║ш,
комiсаре!
- Сто дяблув! Це моя ойчизна, а ти iз сво┐ми нiмцями - бiдний
найманець. Обдертус! Зайда! Я тут господар!
- Ойчизна? - криво посмiхнувся Марiон. - Ха! Заграбастали чужу кра┐ну,
а тепер хова║тесь за мури та за спини найманцiв i галасу║те про якусь там
ойчизну? Он, глядiть, щоб вас не посадили на палi в цiй ойчизнi.
- Пся крев! - задихався вiд гнiву комiсар. - Щоб тi лотри, тi схизмати
зважилися напасти на фортецю короля? Та вони як мишi розбiжаться при
першому ж залпi наших гармат!
"Таки допiк уродзоного телепня, - зловтiшне подумав комендант. - Не
тiльки гонору, а й страху в тебе достобiса!"
Марiон i зовсiм заспоко┐вся. Хай бiсну║ться шляхтич. Зрештою, це його
справа - з'ясовувати стосунки з укра┐нцями, а вiн, Марiон, француз. Йому
однаковi i поляки, i укра┐нцi. Поляки платять, вiн служить полякам,
платили б укра┐нцi, служив би укра┐нцям... Йому байдуже .. Не слухаючи
Пшияловського, пiдiйшов до шафи, збито┐ з грубезних дощок, витяг пузату
карафку з угорським вином i налив кухоль .. Останнiм часом вiн все частiше
приклада║ться до вина. Коли не увiлл║ у себе хмiльного трунку, день тодi -
не день...
Пшияловський все ще галасував. Марiон дiстав другий кухоль, налив i
комiсару.
- Нас тут дво║ вiдповiдальних, - примирливо мовив, не дивлячись на
комiсара, - тож нема║ чого сваритися у цiм закутнi свiту.
- Польща i Францiя - великi ма║стати! - вигукнув комiсар - Ми зiтремо в
порошок хлопську Украйну? Н║х жи║ Рiч Посполита, наша кохана ойчизна!
- Нех жи║, - байдуже буркнув Марiон. - Але я п'ю за себе, за Жана
Марiона, ба бiльше нiхто за мене не вип'║!
- А я п'ю за нашу фортецю-форпост боротьби iз схизматами! Ми на
передньому кра┐! На нас ойчизна дивиться!
- А менi байдуже, хто на нас дивиться. Я люблю вино i п'ю його залюбки.
- Коменданту не дорога й ойчизна, бо вiн усього лише найманець!
Пшияловський, не приховуючи лютi, зиркнув на коменданта, вкладаючи у
свiй спопеляючий, як йому здавалося, погляд усю зневагу до зайди, i
вийшов, хряпнувши дверима.
Марiон, радий, що таки допiк уродзоному шляхтичу, засмiявся I подумав,
що було б непогано, якби тi лотри та спiймали коли-небудь Пшияловського, -
ось тодi б вiн позбувся гетьманського донощика.
"Iдея, - подумав Марiон, - треба лише пiдшукати зручний випадок".
Вже звечорiло, коли комендант, обiйшовши фортецю, повернувся до хати i
буркнув джурi:
- Пiди i приведи ┐┐, бо мене ┐сть смуток.
- Слухаю, - лiниво озвався джура.
- Ти мене розумi║ш, бовдуре? Коли зачепиш ┐┐ хоч пальцем - нарiкай на
самого себе!
- Слухаю, пане комендант!