"Валентин Чемерис. Фортеця на Борисфенi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

ненадiйних найманцiв, а самi вештаються бозна-де, на запорожцiв, котрi
таки ж напевне вже готують напад, на офiцерiв залоги, яким усе байдуже,
кому служити, кого вiшати... I хто вiн, зрештою, такий? Збiднiлий
дворянин, який служить Польщi, а гнобить Укра┐ну. На випадок чого, поляки
першi ж його кинуть напризволяще, а козакiв не вблага║ш. Для них вiн
каратель, чужинець, що приплентався душити ┐хнiй народ i ┐х самих та ┐хню
легендарну вольницю ...
Зганяв злiсть на офiцерах:

- На очах у залоги козаки вбивають наших воякiв i наче крiзь землю
провалюються, а ви замiсть них ловите облизня? Що це таке, питаю вас,
лицарiв караючого меча в цьому проклятому закутнi свiту? Та якi ви лицарi?
Ви бездари, панове! Я не спроможний лiпити драгунiв з глини, ┐х у мене
всього лише двi сотнi, а навколо ворожа нам кра┐на, де небезпека чига║ на
кожному кроцi. Подумайте, що вас чекав, панове офiцери, коли сюди прийдуть
запорожцi всi║ю ордою!
Гнiв швидко вщух, i комендант вiдчув утому i байдужiсть. Ат, чи не все
одно, п'ятьох драгунiв уб'ють сiчовики чи й усiх перенищать. Однак його
життя пiшло наперекiс. I махнув рукою - геть! Офiцери вийшли, мовчазнi й
сердитi. Комендант хотiв було налити собi кухоль доброго угорського вина,
як дверi, несподiвано завищавши, зi скреготом вiдчинилися. До
комендантсько┐, поправляючи фамiльну шаблю на поясi, увiйшов насуплений
комiсар фортецi шляхтич Пшияловський. То був низькорослий череватий панок
в люстриновому кунтушi, з випещеним, завжди надутим обличчям, ^повним пихи
i гонору.
В Марiона вiдразу ж почав псуватися i без того зiпсований настрiй.
Пихатого й хвалькуватого комiсара вiн просто терпiти не мiг. Схопився й
похмуро витрiщився на комiсара, думаючи: "Безперечно, про напад на
драгунiв хутко буде передано коронному гетьману. Недарма ж вiн посадив у
фортецi свого прибiчника, цю гоноровиту жабу Пшияловського, котрий тiльки
й умi║ доносити..."
- Я вимагаю коменданта пояснити, що сталося сьогоднi вранцi пiд мурами
фортецi? - комiсар старанно уникав слова "пане", i Марiон вiдповiв йому
тим же:
- А що комiсара цiкавить?
- Я велiв утопити в Днiпрi одного з хлопських утiкачiв. Чому не
виконано мо║ повелiння?
- А про це комiсар хай запиту║ у запорожцiв.
- Я вимагаю пояснень вiд коменданта, а не вiд тих лотрiв, котрi
невдовзi загойдаються на шибеницях! Менi не подобаються ┐хнi витiвки!
- Овва! - ошкiрився комендант. - Комiсар теж ┐м не до вподоби.
- Комендант буде вiдповiдати перед коронним гетьманом Речi Посполито┐!
Це вже була явна погроза доносу, але Марiон не звернув на те уваги.
Звик.
- Я - комiсарi - мiж тим вигукував шляхтич. - Я уродзоний шляхтич,
поставлений сюди для порядку, i я... я...
- Для смертi всi однаковi - i уродзонi, i плебе┐, - буркнув Марiон. - I
я вимагаю не втручатися у мо┐ справи. Я не терплю, коли неуки i бездари
починають зi мною нахабно поводитись!
Пшияловський осiкся, заклiпав рудими вiями.