"Валентин Чемерис. Фортеця на Борисфенi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Сулима вiдiбрав у нього не лише фортецю, а й саме життя. (Будiвничому ж
фортецi Боплану, на вiдмiну вiд його спiввiтчизника Марiона, далебi,
здорово поталанило: затримайся вiн бодай на мiсяць в Кодацi, то ще не
вiдомо, чи мали б ми сьогоднi його книгу про Укра┐ну!). Але навiть за той
║диний мiсяць свого комендантства Жан Марiон, вiрно слугуючи Речi
Посполитiй, встиг так дозолити сiчовикам, що розраховувати на ┐хню милiсть
вже не мiг. Як не мiг i живим датися в ┐хнi руки. Месники б пригадали йому
i нелюдськi тортури, що ┐х драгуни чинили над селянами Схiдно┐ Укра┐ни,
котрi, втiкаючи на запорозьку вольницю, опинялися в пiдземеллях фортецi, i
тi утиски й розорення, яких за знали й самi козаки, - Жан Марiон iз
загонами драгунiв, повсюди нишпорячи, руйнував зимiвники, забороняючи
сiчовикам не лише селитися в тих краях, а й навiть полю вати чи ловити
рибу. Непокiрних, розоривши ┐хнi житла та господарства, приганяв до Кодака
i кидав у льохи Жан Марiон дiяв безкарно i гадав, що так i буде завжди I
раптом - як снiг на голову лiтнього дня! - напад на драгунiв. Перший
звiдтодi, як збудували фортецю. П'ятеро драгунiв повели вранцi топити в
Днiпрi бранця. Парубок був з тих хлопiв, котрi, втiкаючи вiд сво┐х панiв
на Запороги, потрапляли -до Кодацько┐ в'язницi. Хлоп, зрештою, i згадки не
вартий - на одного менше, на одного бiльше буде у фортецi, що вiд того
змiниться? - коли б не те, що сталося на березi. Комiсар фортецi шляхтич
Пшияловський (у його справи комендант не втручався, пам'ятаючи, що
гоноровитий шляхтич - особистий представник коронного гетьмана Речi
Посполито┐) часто розважався тим, що "напував" бранцiв у Днiпрi. Роби лося
це так. Коли хто з них, знемагаючи вiд спраги, вперто вимагав води,
комiсар казав драгунам:
- Сто дяблув! Хлопську забаганку треба виконувати, щоб не пасталакали,
що ми надто жорстоко з ними поводимося. Вiдведiть цього лотра до рiчки,
почепiть на шию каменюку i турнiть його у Днiпро - хай, бидло, п'║
донесхочу, якщо вже йому так забаглося води!
Так було й того ранку. Але несподiвано, коли жовнiри вже чiпляли
бранцевi каменюку на шию, з прибережного очерету гримнули пострiли.
П'ятеро драгунiв крижнями попадали на березi, хлоп зник. Тi, хто стрiляв,
теж...
Досi фортеця спокiйно собi стояла, варта не дуже остерiгалася нападу,
певна, що козаки й на гарматний пострiл не пiдступлять до мурiв, i раптом.
На очах у всi║┐ залоги вбити п'ятьох драгунiв i щезнути? А що, коли
вранiшнiй напад - то лише початок чогось серйознiшого? Наприклад,
розвiдка? Запорожцi викрили себе лише тому, що вирiшили врятувати
бранця... Пiсля розвiдки чекай нападу. Але ж чи пiд силу ┐м здолати рiв,
вал i стiни? Далебi, нi I все ж Марiон задумався. Був вiн людиною суто
вiйськовою i добре затямив: нема║ таких фортець, котрi так чи iнакше не
можна було б здобути. А Кодацька одна-║дина у цих краях. Навколо сотнi i
сотнi верст пустельних степiв. А пiд боком Сiч. Хто виручить Марiона на
випадок лиха? Польських вiйськ на Укра┐нi зараз майже нема║, ┐х повiв
гетьман, казали, аж у Прибалтику. Буцiмто до вiйни з Швецi║ю готу║ться. От
i чекай допомоги, коли скрута припече!
- Невтiшнi, виходить, справи! - вголос промовив комендант i вiдчув, як
його знову охоплю║ роздратування. Нарiкав на самого себе, що такий
невдаха, бо не зумiв зробити блискучо┐ кар'║ри, заради яко┐ ┐хав сюди аж
iз Францi┐, на полякiв, котрi покинули його в цiй пустцi з сотнею - другою